Взагалі-то “Дивна така любов” означений авторкою як роман-соната. Коли читатимете це творіння, то обов’язково під “Місячну сонату” Бетховена. Так задумано Анною Багряною, і кожен розділ тексту має збігатися з настроєм кожної частини музичного твору. А все решта – від філологічної чи музичної освіти або просто налаштування кожного конкретного читача.

Цей роман Анни Багряної, як кажуть, прочитав із ввічливості – товаришуємо на Фейсбуці. Й уже не міг відірватися від ДИВНОЇ ТАКОЇ ЛЮБОВІ, поки не дочитав її до кінця того ж дня, коли розпочав, - і тепер у буквальному розумінні цього слова полюю за всім, що сотворила ця талановита письменниця і поетеса. А зважаючи на те, що взагалі на нюх не переношу так званих “жіночих романів”, - це взагалі для мене подвиг. Втім, навряд чи “Дивну таку любов” можна вповні віднести власне до “жіночих романів”.
Анна Багряна, на мою думку, стоїть осібно в сучасній прозі. Звичайно, модні віяння, те, що прийнято вважати модернізмом, зачепили й її. Але ж Іван Франко теж був модерністом, оспівуючи людське начало в Людині – на відміну від західних романістів-модерністів, які це людське начало в Людині втоптували в болото. Я далекий від думки стверджувати, що Анна Багряна продовжує лінію Івана Франка в модернізмі, бо вона йде власним, лише нею визначеним шляхом, але саме людське начало в Людині підноситься нею на вищий щабель.
А Любов – саме з великої літери – справді є дивною. В романі Анни Багряної це поняття підноситься до філософської категорії. Героїня роману дивною любов’ю любить своє перше кохання – якою любила цю людину в дитинстві. Це повертається до неї бумерангом: художник теж любить її дивною любов’ю, але ту, якою вона була в дитинстві.
Мабуть, найбільшим протиріччям нашого життя є справді ДИВНА ТАКА ЛЮБОВ, коли ми любимо минуле в своїх близьких і в самих собі. І дивина в любові зникає тоді, коли вдається пронести це світле почуття крізь усе життя. Але це до снаги лише одиницям, а тому абсолютній більшості людей притаманна власне ДИВНА ТАКА ЛЮБОВ.
Крізь життєві поневіряння, втрату самої себе і близьких людей героїня роману, за задумом авторки, має повернутися насамперед до висхідної точки свого буття, до того власне людського начала, яке закладене в кожній людині. Нам не пропонують щасливого хепі-енду, бо все залежить від самої героїні, і ще не факт, що музикант, який грає на фортепіано “Місячну сонату” Бетховена, стане отим лицарем на білому коні, який знайшов свою половинку. Але принаймні окреслено один зі шляхів виходу із тупика, в який людина заганяє саму себе. І цей шлях має вести до себе, справжнього, до людського начала в самому собі.
Можна знаходити багато огріхів у романі Анни Багряної “Дивна така любов”, і вони, звичайно, є, і авторка знає про це набагато краще, ніж ми всі, разом узяті.
Як на мене, найбільшим огріхом і, якщо хочете, літературним гріхом є те, коли письменник іде за читачем, а не веде його за собою. Втрафити смакам читача, написати те, що сподобалось би йому, - означає втрачати себе як творця, суперника Бога на грішній землі, власне оте людське начало, яке закладене в кожній людині. Місія письменника є набагато важливішою й до геніального простою в своєму виконанні. Не лише вести читача за собою, підносячи його до вершин буття, а насамперед розкривати в своїх літературних героях власний внутрішній світ, свої низини. Оці Франкові вершини й низини, єдине ціле, й складають сутність літературного процесу. Адже ми зможемо розкрити таємницю зірок лише тоді, коли глибоко пізнаємо самого себе.
Анна Багряна знаходиться на правильному шляху, пізнаючи саму себе. Головне, щоб це не виливалось у банальні біографічні дані, коли вже не знаєш, чи це ти сам, чи твій літературний герой. Пізнання себе для розкриття навколишнього світу, не вигадування, а щоденна чорнова робота, вгвинчування в сутність людського буття – непосильна ноша для кожного романіста. Анні Багряній ця ноша по плечу. Можливо, їй ще не вистачає терпіння писати власне романи і за обсягом, і за структурою, і жорстокі умови книжкового ринку диктують саме такий підхід, але тут треба вибирати: або залишатися самою собою, або ставати модною авторкою сьогодення, про яку забудуть наступні покоління. Вибір, звичайно, за Анною Багряною.
Ви ще не читали “Дивну таку любов”? Обов’язково знайдіть цю книжку! У вас зазвучать такі струни душі, про що ви навіть не підозрювали. І в цьому майстерність і талант Анни Багряної, яка має велике майбутнє в українській літературі.
Анатолій ВЛАСЮК