Репутація письменника в часі і просторі – це його творчість і більше нічого. Але кожен письменник попри свою позачасовість є ще й живою людиною, що потребує вражень, спілкування, середовища, розуміння, місця в суспільстві і літературі. Я є свідомий свого українства і здаю собі справу в тому, до якої нації належу і що від неї чекати. Якщо глянути на українську історію – українці завжди розплачувались своїми лідерами за комфортне життя чи маєтки: від князя Святослава і Данила Галицького до козацької доби (Ружинський, Підкова, Хмельницький, Мазепа) аж до Ющенка. Коли мені якесь нехарапутне чмо натякає на мою репутацію, я відповідаю – а яка була репутація у Шевченка? А у Франка? Не знаєте? Ото ж бо й воно. «Я би виплакав всю свою кров, щоб нічого з людьми не ділить» Франко. Але тут же «Я на сторожі коло їх поставлю слово». Шевченко. Мене мало хвилює моя репутація серед нині сущих. Мені дав Бог талант і я маю одвіт перед Богом а не перед людьми.

2.   Що найголовніше для українського письменника?

Гідність – професійна і національна. Треба бути гідним свого таланту і своєї нації. Шевченко дав чітке, непроминальне і всеоб’ємне  визначення НАЦІЇ: «мертві, живі і ненароджені». Мені прикро за багатьох моїх колег, які не мають гідності -- годуються з чужих рук чужим коштом, занедбуючи свої «лани широкополі».

3.   Коли ти станеш лауреатом премії імені Т.Г.Шевченка?

Ніколи. Я не хочу бути поряд з Шамотою, Штонем, Хрущовим та іже з ними.

4.   А Нобелівської?

Після Ліни Костенко, Станіслава Вишенського і Андруховича.

5.   Коли вийдуть твої книжки?

Один мій колега каже: не поспішай, бо встигнеш. Тексти як добре вино з часом тільки штивніють і набирають художньої ваги. Наступного року видам збірку поезій «Сухі а мокрі дороги», а також книжки літературної критики – «Чужі шедеври», «Себе знайти не загубити» та «Слово на склі». 2012-2013 – видам усю прозу, що маю. 2014 – поезії і драматургічні твори. Видавати є що, було б за що і для кого.

6.   Політика забирає багато часу?

Забирає. Але це мій обов’язок. Кожен українець сьогодні живе тисячу життів – убитих, заморених, винищених своїх попередників. І битва ще не скінчена. Отже – я собі не належу. Зараз, поки є час, сили, однодумці і розуміння того, що і як робити, роблю максимум, аби потім – в старості, на самоті – було б від чого відпочити.

Пушкін гарно колись мовив: «Хвалу и клевету приемли равнодушно и не оспоривай глупца». Мені цікава будь-яка думка. Телефонуйте (067) 220 2523 або пишіть kuxaruk@ua.fm

Як мовить один т.в.о. Президента «ПОЧУЮ ВСІХ».