1.

Мене в кагал письменницький – у Спілку – не пустили.

"Старий ти, кажуть, дуже вже старий.

Ти, діду, уже день вчорашній, ти вже птах безкрилий

І серце марними надіями не грій".

 

Чи буть мені у творчій Спілці гоже.

І хто я, як людина і поет. –

Це визначити офіційно може

Лише спілчанський генералітет.

 

Той генералітет без зайвого вагання

Чітке й коротке рішення  прийняв:

"Відмовить діду у його проханні".

І рішення це так мотивував:

 

"Ну, видав ти свої чотири збірки,

І непогані, в принципі, вони.

Але ж ти уявив, що ти – це суперзірка
Всеукраїнської величини!

 

А твій же, діду, вже давно осипавсь колос,

Тобі вже більш, ніж вісімдесят п’ять –

І ти надумав у свинячий голос

Заяву в нашу Спілку подавать!

 

А де ти досі був і що робив? А де ти

Блукав? Мабуть, шукав дороги навмання?

І що за користь із такого нам поета,

Коли вже сиплеться із нього  порохня?

 

Яка із нього нашій Спілці користь –

Чи доручить щось, чи послать кудись?

Отож звикай у вечорову пору

Жить скромно і не дуже молодись.

 

До пенсії дотяг – і слава Богу,

Живи і насолоджуйся життям.

Найшло натхнення – "сочиняй" потроху,

Дай вихід і думкам і почуттям.

 

Пиши, як є бажання, мемуари,

Хвались, яким ти бравим був колись,

Чи в віршах возвеличуй свою старість,

Але у Спілку із заявою не лізь.

 

Співай узимку сонячні веснянки

І оптимістом життєлюбним будь,

Вари побільше манки і вівсянки:

Вони, як і кефір, натхнення додають".

 

Отак  очільники письменницькі казали,

І в їх словах залізна логіка була.

Отак складав я і не склав екзамен,

Та це сприйняв без розпачу і зла.

 

2.

Коли б я був запрошений на цю розмову

(А я посперечатися мастак),

Й мені на виступ надали там слово,

Я б свою точку зору виклав так:

 

- Не прийняли... А жаль! Та плакати не буду

І не робитиму з цього проблему світову.

Бог з нею, з Спілкою, живуть же якось люд

І поза нею. Так і я живу.

 

Я розумію, що себе навряд чи заспокою

Цим виступом, як аргументом на суді,

Що це розмахування кулаками після бою,

Але й воно також потрібно іноді.

 

Це правда, що навколо все змінилось

Від днів, коли дзвеніла молодість моя.

А може, всі в житті ми запізнились,

Все наше покоління, а не тільки я?

 

Всього було у нас – погоди і негоди,

І злетів і падінь, і радості,  і сліз...

Де був я до цих пір?  Був зі своїм народом.

А що робив я?  Будував соціалізм.

 

Вважалося: братерство і свобода

Панують в нас і квітне все кругом,

Що на землі ми рай будуєм для народів,

А воно, бач, перевернулось все вверх дном...

 

 

 

 

Куди йдемо тепер й до чого дійдем?
Куди спрямована історії хода?

А щодо того, що у Спілку не пустили діда,

То не така це, в світовім масштабі, вже й біда.

 

Дід навчений долать безсилля, тугу й втому,

Іти уміє від поразок до звитяг.

Поскаржиться, по хниче – та й по всьому.

Він трохи знає, що таке життя.

 

Так, старість – вада, що б ми не казали,

Хоч в цім немає нашої вини.

В народі є прислів’я досить вдале:

"Старе хвали, але з двора гони".

 

Це так, це правда, але це банально,

Це пісня на старий, як світ, мотив,

А що, коли до справи підійти оригінально

І повернути негатив на позитив?

 

3.

Мої товариші і родичі, дізнавшись,

Що піднесли мені у Спілці гарбуза,

Повчально, переконливо, як завше

Почнуть мені із докором казать:

 

"Ну, ти, їй-Богу, як  мала дитина,

Яка ще каже "буба" на горох.

А ти вже ж весь у зморшках і сивинах

І ходиш не на двох, а вже на трьох.

 

Чого ти лізеш не в свою тарілку?

Пора вже знать, де соб, а де цабе.

Навіщо ти подав заяву у ту Спілку?

Щоб тільки осоромити себе?

 

Ти ж знаєш, що старі тепер не в моді,

Що голова за них ні в кого не болить,

Що скрізь стараються при першій же нагоді

Позбутись їх – звільнить чи скоротить.

 

Ти думав, що тобі у Спілці всі зрадіють?

Та там своїх таких, як ти, хоч гать гати.

На кого і на що ти покладав надію,

Що зможуть чимсь тобі допомогти?"

 

 

 

Я знав, що старість – камінь спотикання,

Що у старих ні захисту, ні сил, ні прав,

Та попри всі свої страхи й вагання

Я все-таки одну надію мав:

 

Я думав, що як виняток щасливий,

Як долі доброзичливої знак,

Знайдеться між спілчанських лідерів, можливо,

Якийсь оригінал – романтик чи дивак,

 

Якась із мудрим гумором людина,

Настроєна душею на добро

І справедливість. І вона єдина

Заступиться за мене на бюро.

 

На тім бюро, якого члени засідають

І суд над новобранцями вершать,

І доленосну стрілочку хитають

Туди-сюди – прийнять чи не прийнять.

 

4.

Були всі проти діда. Лиш одна людина.

Отой оригінальний чоловік

Промовив: "В діда лиш одна причина,

Щоб не прийнять його у Спілку – це похилий вік.

 

Мовляв, сиди й не рипайся із хати,

Жуй пряники й кефір нежирний пий.

А я вважаю: діда слід прийняти,

І саме через те, що він такий старий.

 

Старий такий, а ще працює, творить, пише,

Дай, Боже, так писать ще молодим,

І видає книжки, від молодих не гірше,

І юних надихає прикладом своїм.

 

Ну де ви ще  такого зустрічали діда,

Щоб духом в вік такий не занепав,

Щоб в вісімдесят років першу книжку видав

А в вісімдесят п’ять  - у Спілку поступав?

 

Є виміри у всьому – максі й міні.

І максі діда гідно оцінити слід,

Ще унікальність дідова. І в цьому розумінні

Ми можемо його назвати В ундер-дід.

 

І старість дідова – це наша гордість

За те, що він зумів такого досягти.

Ще наш рекорд, і в книгу світових рекордів

Його ми можем з повним правом занести".

 

Так міг сказать той член бюро єдиний,

Що закликав голосувати "за".

І в рішенні добитись переміни.

Так міг сказати... Але не сказав.

 

Бо не було нікого, хто б в дебати

Вніс думки глибину і серця жар.

Втім, можна все, що я сказав, за жарт прийняти,

Щоправда, гіркуватий, але жарт.

 

А все могло б буть і всерйоз, я знаю,

Та був тоді упущений момент.

І в результаті – маєм те, що маєм,

Як полюбляв казать наш перший президент.

 

5.

Якщо ж на справу прямо подивиться

Й не залишати істини терен,

То можно так у підсумку сказать: яка різниця

Чи член ти Спілки, чи не член?

 

Бо головне: кому й чому талант твій служить

І чи він є у тебе, взагалі, чи ні,

Чи з правдою твоє сумління дружить

У ці заплутані і ненадійні дні.

 

Живімо здружено, бо ми – сім'я єдина,

І самолюбствам мірятись не час,

Бо наша мати – Вічна Україна

В нас вірить і надіється на нас.

 

Стареча мудрість й юності завзяття

Нехай не знають поділу і меж.

В  ім'я добра і дружби мир вам, браття,

У спілці сущим й поза нею – теж.

 

Трудімось скромно і невтомно, наче бджілки,

Торуймо шлях Вітчизні в майбуття...

... А щодо того, що мене не прийняли до Спілки,

То це дрібниця творчого життя.