У продовження серії книг тернопільського літературного покоління «87» видавництво «Крок» пропонує увазі читачів поетичну добірку непересічної авторки Марти Томахів – студентки 4 курсу факультету іноземних мов ТНПУ. Книга без назви – переоцінка багатьох цінностей, перенаписання багатьох текстів, переставляння структурних елементів заради загострення уваги на людськості.
На 68 сторінках 20-літня авторка  демострує легку жіночну манеру письма, що буде близькою та затишною читачеві, з одночасними спалахами мистецької незгоди й знакового бунту. У відповідь на стиль поетки створені Зоряною Бай ілюстрацію та стронґовським дизайн книги.
Ось як відкликається на творіння вихованки літстудії «87» письменник  Юрій Завадський:
М’який знак на початку слова. Сам собі апостроф. На відстані кількох кроків поезія перестає бути зрозумілою, за третину секунди вона стає тобою, за два слова — нічим. Читав Марту Томахів, наче поглинав живцем незнайомців, прикрощі, радощі, знахідки й розчарування. Хто такий, що вчинив поетичному суб’єкту прикрість, радість? Звідки почалися дві ріки Мартиного вірша, що надто суворий однієї миті і що дівочий та прозорий іншої?
Поетичний текст Марти Томахів зазвичай надзвичайно добре чується, натомість із паперу він мовить зовсім по-іншому, якось завжди юно, наче вчиться бути текстом. На противагу поетка створила кілька текстів, які й прочитати неможливо, як найкращу зорову чи конкретну поезію.
Ще кілька запитань: для кого Марта пише, кому передає потай повідомлення своїми віршами, наскільки їй це робити важко, чому вона часом така вимоглива до себе, кому потрібна її впертість, як вона вміє бути такою дитинною в цьому світі, яким чином рядки єднаються у вірші, хто сказав найбільше “а”, навіщо Мартиний поетичний суб’єкт залишає себе наодинці, звідки йому взятися, як не зіпсуватися, кого потребує ця книга, чому вона без назви, як із ніжних пальців народжується ніж, хто хоче завдати радощів, хто хоче забути себе самого?