У збірці «Неможливості мови», яку днями презентували в Музеї Тараса Шевченка, багато... весни. Поетичні твори 2008 — 2010 років, що вміщені у цьому виданні, переповнені теплом — і погоди, і душі. Чого вартий хоча б цикл «Життя птахів», що складається, за формулюванням Івана Андрусяка, з вільних сонетів. «Чим більше людина обтяжена інтелектом, тим важче їй вірити, — ділиться роздумами автор. — А найсвітліші почуття, які я переживав, пов’язані з давнім українським іконописом». Їх поет перелив у вірші з біблійно–євангельськими мотивами, а також твори, у яких ідеться про пошук отого моменту ВІРИ у нашому суєтному житті. Автор книжки шукає подібні мотиви і в давньоукраїнській поезії. Ось його переклад зі Стефана Яворського: 

Надто убога умів наших міра,

а й не таку ще вивершує віра.

Око не бачить, ум не вміщає

все, що сама лише віра спізнає

Осягне, окрилена Словом Господнім,

усе, що чуття осягнути не годні.

Назву збірки «Неможливості мови» Іван Андрусяк пояснює так: «Це прагнення розширити діапазон виражальних можливостей мови, вийти за їхні межі, адже поету завжди хочеться подолати мовні неможливості». Окрім найрізноманітніших асонансів і алітерацій, які так полюбляє Андрусяк, у новій книзі на читачів чекає безліч «викрутасів» організації поетичного слова.

Тож не дивуйтесь зміщенню акцентів у вживанні великої та малої літери, строфам, що складаються з одного слова, та й воно може бути написане по одній буквочці у рядку, будьте готові до незвичної орфографії нових словоутворень, розриву слів на морфеми і несподіваного їх поєднання. Поет зізнається, що йому цікаво було робити формальні експерименти з переходом верлібра у традиційну силабо–тоніку і навпаки: «У нас дуже мало розкриті можливості білого вірша, — вважає він, — і чомусь поети до них скептично ставляться».

Окрім оригінальної поезії, до збірки також увійшли переклади Івана Андрусяка з англійської, польської, російської, грузинської, староукраїнської мов. Серед тих, до чиєї творчості звернувся автор, — Гарольд Пінтер, Борис Пастернак, Осип Мандельштам, Григорій Сковорода, Гурам Петріашвілі. До речі, перекладені твори за настроєм є суголосними поезії Івана Андрусяка.

Автор не приховує, що рецензії на щойно видану збірку — досить різні. Дехто закидає йому, що не час, мовляв, писати про квіти і пташок у час розгулу яничарства і табачництва. Та поетичній Музі ж не накажеш... «Чесно кажучи, і мене вже все це дістає», — каже Іван Андрусяк. Судячи з його віршів «з–позакнижжя», він не оминає і гострих проблем сучасності.

Тетяна КРОП
УМ