Перший і єдиний недолік фільму американського німця Майкла Хоффмана полягає у не зовсім вдалому перекладі назви картини на російську і, відповідно, на українську. В основу сценарію ліг роман італійського американця Джея Паріні The Last Station, написаний за щоденниками Льва Толстого, спогадів членів його родини і близьких людей. У нас фільм вийшов у прокат під назвою «Остання неділя», через що може здатися, ніби це екранізація не щоденників, а роману Льва Толстого «Воскрєсєніє». Хоча, з іншого боку, «Останню станцію», чи то пак «Останню неділю» цілком можна вважати фінальним романом Толстого. Адже новий секретар Валентин Булгаков (Джеймс МакЕвой) приїжджає в Ясну Поляну, щоб допомагати Толтому в написанні великого роману про любов, робота над яким так і не почалася.

Деякі критики називають «Останню неділю» біографічним фільмом про великого російського письменника. Але у фільмі більше йдеться про взаємовідносини людей, які оточували Христа — так Толстого називали в Ясній Поляні, і про толстовців, які мешкали поруч із садибою письменника. Коли Валентин після першого дня служби секретарем повертається у табір толстовців, у нього цікавляться, про що той говорив із письменником. «Не повіриш, про мене». Лев Толстой у фільмі не розкривається як особистість, він більше ікона, навколо якої вирують події і розкриваються характери.

Накал пристастей, емоцій та інтриг у Ясній Поляні можна зрозуміти, коли ти любиш. Просто любов у кожного різна. Льовушка (Крістофер Пламмер), і Софія (Хелен Міррен) прожили разом піввіку і не загубили цього трепетного почуття. Сивочолі, вони і далі бавлять у вередливого півня і маленьку курочку. Чвари в оперному стилі розпалюються лише коли мова заходить про передачу авторських прав громаді, а не дружині і дітям. Тоді нерви здають у всіх, у дiло йде пістолет, графиня б’є посуд, непритомніє, кидається на журналістів, біжить топитися. Лев Толстой на світанку таємно тікає з дому. У цей час Валентин і толстовка Маша, яку зіграла Енн–Мері Дафф, тільки починають пити чашу любові — чесно і красиво. Вжитися у ролі допоміг той факт, що з 2006 року Енн–Мері Дафф і Джеймс МакЕвой є подружжям у реальному житті.

Ніякої симпатії і жалості не виникає до героїв, у яких немає любові. На тлі подружжя Толстих і щойно закоханих Маші з Валентином Володимир Чертков, строгий толстовець, який відстоює передачу авторських прав народу, показаний черствим, сухим і при цьому чоловіком із неприємним запахом (Софія Андріївна від нього аж носа хустинкою прикриває).

«Остання неділя» нічим не нагадує російські фільми з їхньою побутовою убогістю, царською величчю і широкою російською душею. Герої фільму теж грають не росіян. Крістофер Пламмер переконливо перевтілився у Льва Толстого: вдягнутий як письменник на архівних фотографіях, і бороду таку ж густу має, але грає він, швидше, англійського аристократа, ніж російського графа. Погляди і манери Хелен Міррен красиві і глибокі, але теж видають неросійську жінку, притому що актриса має російське коріння. Вона так і залишилася британською королевою, тільки в Ясній Поляні. Проте перед режисером і не стояло завдання показати реалії російського життя за часів Льва Толстого. Він зняв красивий фільм про любов зі всіма її перипетіями, взявши за основу реальну історію з життя відомого письменника. Адже хто краще за генія може показати це складне і досі загадкове почуття.

Данину останнім дням Толстого Хоффман віддав у заключному чорно–білому кадрі, коли похоронний потяг зі станції «Астапово», де письменник зупинився в гарячці, рушає в Ясну Поляну, на вічний спочинок. І вже журналісти ніколи більше не переслідуватимуть генія, не фіксуватимуть кожне його слово, а він більше ніколи не напише великий роман про любов.

 Ольга ЖУК
УМ