Художньо- документальна повість знаного дисидента Григорія Куценка «Сходинки до свободи» продовжує розпочате у попередній книжці того ж автора – «Дякую тюрмі».

Непоквапна оповідь щирої, толерантної, порядної людини розкриває перед нами поступовий шлях розвитку українця, який по краплині щокроку віднаходить себе.

Колишній військовослужбовець потрапляє у брежнєвську молотарку. Виходить на волю, вливається в ряди борців з системою і прагне повернутись в Україну.

Його людяність проходить через усю канву твору: «А яке щастя прийти додому! Прийшов! Радіє дружина, скаче донечка, плаче мама, повчають друзі», «У мене все невчасно робиться», «мовчки змикаємо плечі», «Велич ідеї народжувала і носіїв», «посадили мене за розмови з оточенням – військовиками та за читання «не тих» книжок», «я відчув обов’язок говорити про те, про що журналісти ще не наважувалися сказати самі, проте їм вистачало мужности публікувати моє».

Але оця позірна м’якість характеру оманлива, бо коли ідеться про суть, про українські цінності, про історичність а божественність (а отже -- вічність) української НАЦІЇ, то він твердий у слові, в переконанні, аж до скреготу металу в голосі «Сила слова зростає тоді, коли написане перегоріло серцем і бачилось духовними очима», «Червоні ветерани, як правило, у 2002 році вже не фронтовики, а другий, третій ешелон. Тобто СМЕРШ, які стріляли по своїх, що рятували життя й відступали, або вже ті, які допитували, катували висмикнутих, нестійких, не сталіністів та «не тих партизан, УПА чи лісових братів», «Час розставити все на свої місця: і вартість свідчень, і вагу роздумів, і життєву метушню, й даремні амбіції», «совістю й душею відчуваю – Бог воздасть їм» , аж до всепоглинаючої і водночас просторо простої молитви: «я дякую тюрмі: дякую за відкриття нового світу, дякую за радикальну переоцінку себе й свого життя, дякую за відчинення дверей спокути…».

Серед негараздів твору слід виокремити даремну артикуляцію про мертвість української мови, досить толерантно пройшовся автор по ДемПУ часів Яворівського і зовсім малозрозумілі заклики до толерантности у межах громадської організації порозуміння. Таким думкам і діям глашатаї європейської толерантности Коломойський і Рабіновіч відповіли Берлінською декларацією, що толерантна тільки до богообраного народу і до держави Ізраїль.

Та менше з тим.

Читайте книжку Григорія Куценка і творіть свою українську дорогу – до Бога.

Максим КРАК.