Відкритий лист
Президентові України Ющенкові В.А.

Шановний Вікторе Андрійовичу!

26 листопада Україна достойно вшанувала пам'ять жертв голодомору та політичних репресій 
- небачених за своїм розмахом злочинних політичних акцій проти людства і людяності. 
На тлі тієї безмежної жалоби за невинно убієнними велетнями духу героїчними постатями 
видаються ті, хто свідомо протиставив себе антинародній системі в часи її 
неподільного панування і заплатив довгими роками ув'язнення, а іноді й життям 
у боротьбі за незалежність України, демократію, права людини.

Український народ воздає таким своїм синам шану, і Ваш Указ про нагородження 
великої групи колишніх політв'язнів високими державними нагородами України 
- тому підтвердження.

Але, на жаль, щодо окремих колишніх борців проти тоталітарного режиму 
досі не утверджено справедливість.

Проблема в тому, що комуністична влада з метою покращення статистики та 
компрометації політичних опонентів широко застосовувала практику 
політичних судових розправ за сфабрикованими кримінальними звинуваченнями. 
Мета такої практики очевидна: приховати від світової громадськості реальну статистику 
політичних репресій, скомпрометувати опонентів.

Яскравими прикладами такої практики є: 
Микола Горбаль, член Української Гельсінкської групи, який 
у підсумку відбув 16 років ув'язнення. Двічі він був засуджений 
за ст. 62 ("антирадянська агітація і пропаганда"), але, крім того, 
був засуджений за сфабрикованою справою "спроба зґвалтування".

Василь Овсієнко, також член УГГ, який у таборах відбув 13,5 років. 
Двічі був засуджений за ст. 62, але, крім того, був засуджений 
за сфабрикованою справою "опір міліції". 

Василь Лісовий, відбувши термін ув'язнення за ст. 62, відбував заслання. 
Коли СРСР ввів свої війська в Афганістан, В. Лісовий виступив з протестом. 
Миттєво йому сфабрикували справу за статтею "дармоїдство".

Застосування сфабрикованих кримінальних звинувачень не принижує їхніх заслуг 
перед українським суспільством. Це відомі громадські, політичні діячі, 
відомі вони й своїми сучасними справами. Усі троє вони є в списку нагороджених 
за Вашим Указом, і то давно заслужена ними нагорода. Але всі троє вони 
не є реабілітовані за кримінальними статтями, тому досі вважаються 
кримінальними злочинцями - і це є кричущим анахронізмом!

Таких прикладів ми знаємо багато. 

Уже кілька років громадська організація "За реабілітацію "Першотравневої двійки" 
вимагає від судової влади України реабілітації Георгія Москаленка та Віктора Кукси, 
реабілітація яких за ст. 62 перетворила їх на звичайних "кримінальних злочинців" 
- за ними залишилося звинувачення за „зброю". Це ніж, яким вони зрізали 
червоного прапора на даху Інституту народного господарства вночі проти 1 травня 1966 року, 
і вивісили там синьо-жовтий прапор... 

Відповідь нам - тупа впертість, яку нічим не можна пояснити.

Наслідок цієї впертості - факт, який теж важко пояснити: українська влада однією рукою 
нагороджує - іншою карає. У цій ситуації судова влада виглядає безпорадною, кумедною, 
неготовою до вирішення проблеми, яка належить до кола її обов'язків.

Шановний Вікторе Андрійовичу! Закликаю Вас: скористайтесь своїм впливом та авторитетом, 
докладіть зі свого боку зусиль на усунення цього анахронізму з сучасної української дійсності.