Кінофестивалі: один, два, багато...

«Кінофестивалі — це та ланка, яка поєднує кіновиробництво і прокат. З одного боку, вони стали альтернативною формою прокату: є ціла низка фільмів, які неможливо показати в широкому прокаті, їх місце зустрічі з глядачем в основному на кінофестивалях, інколи на телебаченні, — розмірковував на «круглому столі» «Перспективи українського кіно» генеральний директор кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі. — Всім відомо, що фестивалі ростуть, як гриби після дощу. У Москві, наприклад, на сьогодні існує 180 кінофестивалів. З другого боку, не всі дійства є кінофестивалями. Міжнародна асоціація кінопродюсерів FIAPF, яка реєструє і надає статусу міжнародним фестивалям, колись була дуже ефективною, коли фільми для фестивальної демонстрації були у продюсерів. Сьогодні картинами володіють дистриб’ютори, і будь–який фестиваль без проблем може дістати бідь–який фільм. В Україні з 1993 року і по сьогодні лише «Молодість» офіційно визнана FIAPF».

Крім «Молодості» — заслуженого, масштабного, авторитетного фестивалю, в Україні недавно з’явилися ще два фестивалі з претензією на міжнародний рівень — Одеський і Київський, який у народі називають фестивалем імені Ступки, подейкують, що свій кінофестиваль у Криму збирається започаткувати Володимир Горянський, містечковий фестиваль, але з чималою вже історією існує і в Бердянську. Чи не забагато дорогих забавок для країни, яка майже не продукує власне кіно? За словами Андрія Халпахчі, бюджет «Молодості» складається з чотирьох частин: 30 відсотків — гроші від держави, 30 відсотків — міські, 30 відсотків — спонсорські й 10 відсотків добираються з продажу квитків. Цього року мерія Києва виділила 4% замість 30, і решту довелося добирати за рахунок спонсорів. «Держава розділяє гроші між фестивалями порівну, між «Молодістю», фестивалем Ступки, Одеським і Бердянським. Вона не повинна цього робити. Фестиваль має довести ефективність своєї роботи. Якщо він через рік розвалюється, то держава не має вводити в оману суспільство, надаючи такому фестивалю патронат Президента», — захищає своє дітище в конкурентній боротьбі за бюджетні гроші Андрій Халпахчі. Державу на «круглому столі» мала представляти голова служби кінематографії Міністерства культури і туризму Катерина Копилова. «УМ» розминулася з нею у дверях. «Перше люди виходять, а потім заходять. Домовилися?» — сказала Копилова на прощання за хвилину до початку «круглого столу». Як з’ясувалося, вона упродовж двох днів була присутня на 50 офіційних зустрічах, де обговорювалися майбутні проекти ко–продукції, тож на «круглому столі» обіцяти, що щось зміниться на краще, у представника держави не вистачило сил, підмітив Халпахчі.

Кіноінститут: панацея чи інструмент?

Друге питання, яке теж зависло на теоретичному рівні, було створення в Україні Кіноінституту. Тамара Татішвілі, представник Грузинського кіноінституту, розповіла, що в їхньому центрі є чотири департаменти, які займаються фінансуванням кіно, стратегією і вирішенням проблем, експортом і дистрибуцією, а також прокатом у Грузії. Якщо з виробництвом і популяризацією фільмів за кордоном пані Тамара не бачить проблем, то з прокатом не вельми весело. Вона каже, що всі фільми, які знімаються в її країні, мають державну підтримку. 70 відсотків із загального бюджету йде на фінансування кіно, більшість із них на художні фільми. Цього року на конкурсне ігрове кіно виділили 450 тисяч євро, на документальне — 200 тисяч євро. І це за умови, що на всю країну працюють лише 5—6 екранів.

Тепер усі говорять, що Польський кіноінститут є зразком для інших країн, але на початку роботи інституту серед політиків було багато скептиків. Політична воля екс–міністра культури Вальдемара Домбровського в цьому питанні зіграла вирішальну роль. Бюджет Польського кіноінституту складається з грошей від національного телебачення і приватних каналів, певну суму отримують із продажу квитків у кінотеатрах (із кожного квитка 2,5 відсотка йде на інститут), а також держава щороку дає на кіно 50 мільйонів євро. Із сотні експертів методом рулетки вибирають п’ятьох, які читають сценарій, пишуть свої рецензії. Але лише одна людина вирішує, на який сценарій давати гроші. Для Польщі звична картина, що кіноінститут фінансує 50 відсотків бюджету кінострічки.

Голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко, який був присутній на «круглому столі», заявив, що ініціюватиме у парламенті створення Українського кіноінституту. За його словами, це має бути центр, куди зможуть звертатися закордонні продюсери. «Щоб уникнути корупції, кіноінститут має складатися не з чиновників, а з представників еліти, людей, які цікавляться кіно, — каже Наливайченко. — Це була пропозиція Віктора Ющенка. Ми раніше не встигли її донести».
Ольга ЖУК
УМ