29 жовтня 2010 року минуло 7 років з дня проведення установчого з’їзду Всеукраїнської творчої спілки   ЛІТЕРАТУРНИЙ ФОРУМ. За цей час зроблено можливе а неможливе, аби українське негламурне, вартісне, базоване на українських цінностях  літературно-мистецьке середовище творило літпроцес і супутні мистецькі явища.

Що маємо за семиріч:

-      Видавництво УКРАЇНСЬКИЙ КЛУБ. Видані книги українських авторів.

-      Програма спільно з Генштабом ЗСУ «Українські письменники – українській армії».

-      Три фестивалі «Поетична зима» у Білій Церкві.

-      Фестиваль «Огієнкові гостини» у Брусилові.

-      Премія імені Володимира Кобилянського.

-      Премія імені Осипа Маковея.

-      Літературний конкурс імені Олеся Степаненка.

-      Фестиваль «Просто на Покрову» у Коростені спільно з В. Васильчуком.

-      Журнал «Соборність».

-      Журнал «Українська нація».

-      Сайт litforum.org

-      Зустрічі у вузах, у селах і райцентрах, у школах і дитсадках.

-      Дійство «Спочатку було слово…»

І ось відтепер ще й «Літературні п’ятниці на Рибальській».

Перед тим, як оповісти про останню подію, хочу запитати: а де численні наші критики, які казали і варнякали, же Літфорум не протягне і року, або протягне ноги? Їх нема, їх здуло в безодню стрімким струменем часу. Чому? Бо слабонькі і недолугі.

Після нашого сайту з’явились Літакцент і Інліт. І ми вже не самотні ув інтернет-просторі.

У Києві клубно працюють МАРУСЯ, КОБЗАР та инші утворення. І це теж вельми а вельми незле.

Сумське земляцтво у Києві на чолі з відомим меценатом, послідовником Петра Калнишевського в сьогоденні Іваном Рішняком пішло нам на зустріч і починаючи з п’ятниці 29 жовтня 2010 року розпочались ЛІТЕРАТУРНІ П‘ЯТНИЦІ НА РИБАЛЬСЬКІЙ.

В чому ідея?

У вузькому клубному колі збирати мистців з ріжних сфер і шанувальників мистецтва і спілкуватись.

Місткий келих доброго вина, духм’яні яблука і солодкі бублики допомагають музам витати понад стелю а мистцям почувати себе затишно. Антураж земляцтва – кролевецькі рушники, малярство, портрети Ющенка, а також колишніх керівників земляцтва Михайла Шевченка, Анатолія Коваленка та Володимира Стельмаха створюють невимушений настрій.

Постійний ведучий зустрічі актор Влад КОНСТАНТИНОВ починає з вірша «Спочатку було слово». Мовить про мету зібрання і вдається до дерев’яної сови по допомогу. Сова іде по колу. Хто є володарем сови – той і володає словом.

Першим мовить один з фундаторів Літфоруму у далекому 2003 році а тепер голова секретаріату Українського клубу Олексій УСАЧОВ. Оповідає історію літпроцесу, каже про здобутки, про переплетіння мистецтва і політики.

Далі сову перебирає представник Земляцтва, поет, прозаїк, член НСПУ Микола ГРИЦЕНКО.  Спочатку оповість про земляцтво, потім про Суми і мистецький центр «Собор» та про арт-кафе «Сумка», з якого зловмисники поцупили «Музу». Потім поезії. Дуже добрі поезії.

З рук метра сову перебирає молодий скрипаль Ігор ЛОБОК. Мовить про музику, про приємність бути у такому поважному середовищі. Але скрипка мовчить. Скрипаль поранив важливого пальця. Музика буде якось наступного разу.

Після музиканта сову приголубив політик – голова політради Українського клубу, експерт Української політичної групи Дмитро СУХИЙ. Він слушно піднімає питання про українську ідентичність та про потребу конкурентоспроможности і доступности для найширшого загалу української літератури.

Голова правління Українського клубу Роман КУХАРУК при вині, яблуках і мистцях був просто поетом. Читав поезії з книжки «Сухі а мокрі дороги», що невзабарі побачить світ у видавництві «Український клуб».

Отримавши сову з рук Кухарука, поетеса, прозаїк, член НСПУ Наталя ТУЧИНСЬКА оголосила про те, же вже кілька років поспіль не пише віршів, але перекладає з англійської – і прочитала поезії Редьярда КІПЛІНГА і Вальтера СКОТТА. Гарно.

Перегодом після короткої дискусії на тему землі сову перебрав у свої міцні селянські руки поет, член НСПУ Костянтин КОВЕРЗНЄВ. Цикл рустикальних поезій геть зачарував публіку.

Перекладач а прозаїк Володимир СЕРДЮК при сові і свідках вдався до доречних споминів, нагадавши собі, а всім іншим повівши як новину, що саме у Києві на своєму літературному вечорі у Спілці (його проводив попередник Літфоруму центр Свобода слова) познайомився з дружиною. Потім Володимир прочитав штивний уривок з нового роману «Ворон».

Після прозаїка слово взяв маляр, скульптор а новеліст Володимир ГАРБУЗ, що прочитав уривок з новели.

Влад КОНСТАНТИНОВ виконав три вірші незабутнього Івана СТРІЧАНА з книжки «Весна неозорома».

Три години проминули як одна мить (а 7 років як один день).

До зустрічі наступної п’ятниці, паньство.

Максим КРАК.   
фото: на Українському клубі завжди радісно.