Вихід картини «Вол-стріт: Гроші не сплять» є прикметним вже з огляду на постать режисера: адже це нова робота Олівера Стоуна. Продовження стрічки 1987 року «Вол-стріт», за виконання головної ролі у якій Майкл Дуглас отримав «Золотий глобус» і «Оскара», Стоун із властивим йому відчуттям кон’юнктури зняв саме зараз, після фінансової кризи 2008 року.

«Я повернувся, і що я бачу? Сьогодні жадібність узаконена!» — констатує Гордон Гекко (Майкл Дуглас), вийшовши з в’язниці, де відсидів за використання інсайдерської інформації та відмивання грошей. У першому «Вол-стріті» Гекко діяв, не гребуючи засобами, і завжди досягав свої мети, аж поки на його шляху не трапився амбітний, однак все ж таки сумлінний брокер Бад Фокс (Чарлі Шін). Будучи на початку зачарованим харизмою та успішністю давнього кумира, Бад, однак, жорстоко розчарувався, коли зрозумів, якою є насправді ціна того успіху. Останньою краплею стала спроба Гекко зруйнувати авіакомпанію, в якій працював батько Бада.

У другому фільмі Стоун використовує випробувані прийоми: особисті мотиви ще щільніше переплетені з бізнесом. Черговим учнем непотоплюваного Гекко, що за кілька років по виходу з в’язниці перетворився на знакову публічну постать, знову стає молодий брокер, цього разу на ім’я Джейк Мур (Шайа ЛаБаф).

Перше, що впадає в очі, — намагання Стоуна перетворити Гекко з символу капіталістичної жадібності на драматичну та навіть страдницьку постать. Для цього режисер відправив у небуття сина Гекко (помер від наркоманії) та вписав у сценарій дочку Вінні (Кері Малліген), котра вважає батька джерелом усіх нещасть у родині. А роль поганого хлопця дістається черговому досвідченому хижакові Бреттонові Джеймсу (Джош Бролін), чиї дії призвели до самогубства Джейкового бізнес-наставника. Гекко хоче примиритися з дочкою, Джейк прагне знищити Бреттона. Одне слово, жорстку історію про зворотній бік процвітання Стоун розбавляє старовинними мотивами помсти й кохання. І опиняється на території, де почувається непевно, адже лірика ніколи не була його сильним місцем.

Авторський стиль, утім, упізнаваний з перших кадрів. Камера відповідно до модних тенденцій стала більш рухомою, решта незмінна: панорамні зйомки хмарочосів, масштабні краєвиди Манхеттена, метушня у фінансових конторах, ділові натовпи на вулицях, пафосні викривання спекулятивного капіталізму. Майкл Дуглас — з тих акторів, чий талант, здається, з роками тільки кращає. Якщо він грає негідника, то перетворює його на епічну та небезпечно привабливу постать. На раціональному рівні ми розуміємо, що Гекко — пройдисвіт, яких пошукати, що він безпринципний, безжальний, що він маніпулює всіма довкола себе — але ж і розумний, і гарний, і сильний, і дотепний. Однак, прагнення режисера ошляхетнити цього бізнес-демона збіднює та спрощує образ. Дуглас згідно з новим завданням, постачає героя новими інтонаціями у характері, в міміці, в жестах і справляється з цим більш-менш гідно, навіть у сценах, схожих більше на мильну оперу. На його тлі решта виконавців виглядають доволі одноманітно.

Зрештою, ближче до фіналу —прикро передбачуваного — серіальні сентименти остаточно беруть гору. Свого часу «Вол-стріт» сприймався як екранний діагноз цілому поколінню американських буржуа. Цього разу маємо чергову мелодраму.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК.
ДЕНЬ