Ідеал верховенства права став нині чи не найпопулярнішим в усьому світі. До нього постійно звертаються діячі не тільки Заходу, для якого верховенство права традиційно є однією із найвищих демократичних цінностей, а й Сходу (включаючи Китай), Півдня чи Півночі. Він давно став складовою міжнародно-правових актів, особливо про права людини і громадянина, фіксується в національних Конституціях. Наша Конституція не виняток. Причому Україна чи не єдина держава, в Конституції якої зафіксовано положення не тільки про верховенство права, а й про правову державу (німецький винахід).

Такий собі практичний посібник для держави та її гілок, не політичне, а правове розуміння Конституції відтворено у комплексній монографії авторитетних фахівців Національної академії правових наук «Правова система України: історія, стан та перспективи» в 5-ти томах. — Х.: Право, 2008.». Актуальною і цікавою з практичного боку зазначена монографія є особливо в період можливих змін Основного Закону України. Автори слушно зауважують, що верховенство Конституції — одна із вирішальних складових верховенства права і правової держави. Повна відповідність закріпленого у розділі 2 Конституції України каталогу прав і свобод людини сучасним міжнародним стандартам дає беззастережні підстави говорити про те, що Конституція України є правовою за змістом. Однак принцип верховенства передбачає не тільки визнання прав і свобод людини, а й обов’язковість їхнього додержання та забезпечення державою. Отже, діяльність держави, її органів повинна мати правовий характер. Більше того, в Конституції прямо заборонено антиправовий закон.

Перший розділ монографії має значення як інформація, яка дозволяє усвідомити тяглість українського права. Глибинний аналіз нормативних актів від «Руської Правди» до Конституції України дозволяє сформулювати постулати національної правової системи. Наприклад, кримінальне право радянського періоду захищало інтереси держави. Пам’ятаємо про закон від 7 квітня 1935 року, який знизив мінімальний вік кримінальної відповідальності, і встановив, що, починаючи із 12-ти років особи, викриті у вчиненні крадіжки, заподіянні насильства і тілесних ушкоджень, вбивстві чи замаху на вбивство підлягають притягненню до суду із застосуванням усіх встановлених законом заходів кримінального покарання. Кримінальне право України має інше призначення: воно має базуватися з урахуванням ст. 3 Конституції, за якою людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Сьогоднішні уявлення про право невіддільні від надання максимальної свободи громадянинові, особі. У «плоть і кров» права входить принцип «дозволено все, що не заборонено законом». В українській правовій системі він вже закріплений на конституційному рівні. Тому важливими стають конституційні засади правової системи України і проблеми її вдосконалення (другий том монографії). Конституція має особливу соціальну цінність для держави, суспільства, людини. Тому необхідно впроваджувати спеціальні механізми охорони і захисту Основного Закону, адже Конституція — це свого роду паспорт держави. Вважають, що найкращі правила гри — постійні правила гри. Чи може держава, яка перебуває на трансформаційному етапі свого розвитку, дозволити собі таку розкіш, як незмінюваність Конституції, коли у світі є надто різні практики (наприклад, до своєї Конституції індійські парламентарії вносили аж 94 поправки (на 2006 рік).

Інше, не менш актуальне запитання: а чи справді вирішаться зі зміною Конституції України нагальні, насамперед пов’язані із владою, питання?! Наприклад, 2004 року внесено зміни до Конституції України, прийнятий довгоочікуваний закон «Про Кабінет Міністрів України», але, попри всі ці очевидні конституційні зміни, їхнім реальним наслідком стало не стільки утвердження конституціоналізму, скільки його девальвація, а разом із нею і знецінення права, демократії, катастрофічне падіння довіри громадян до основних інститутів державної влади, включаючи і Конституційний суд.

Окремий том монографії (третій) — про цивільно-правові науки та приватне право. Це й закономірно, бо, здебільшого кожен із нас щоденно є декілька разів учасником цивільно-правових відносин. Більше того, Цивільний кодекс України, безперечно, є найбільш суттєвим кроком на шляху демократичних перетворень за всі роки реформ у незалежній Україні. Наступні томи — про аграрне, земельне, господарське та кримінальне право.

І насамкінець таке. За родом журналістської роботи мені трапилася інформація про монографію «Конституційні засади правової системи України і проблеми її вдосконалення» — 576 с. Вже розгорнувши, побачила, що вона із серії «Правова система України: історія, стан та перспективи» в 5-ти томах. — Х.: Право, 2008. Для себе ж згодом захотіла повністю ознайомитися із науковим здобутком Національної академії правових наук України. Щоб комплексно із монографією ознайомитися, довелося тричі спеціально відвідувати Національну бібліотеку України імені В. Вернадського. Перший раз мені змогли запропонувати два із п’яти томів: перші два експонувалися на науковій виставці, п’ятий том значився на руках. Вдруге мусила прийти на наступний день, щоб мати можливість зняти том, який мене цікавив, із читацького номера. І аж на третій раз змогла зібрати всі п’ять томів докупи.

Про що таке свідчить?! Правильно: про затребуваність комплексного видання, в якому досліджено з позицій часу, а значить і новітньої суверенної практики, формування та розвиток правової системи. Не буду багатослівною, лише зазначу, що Державна премія України в галузі науки і техніки присуджується за видатні наукові дослідження, які сприяють дальшому розвитку гуманітарних наук. Звісна річ, що на базі такого фахового видання, яким послуговуються не тільки фахівці права, надалі розвиватимуться гуманітарні науки. Без сумніву, таке фахове фундаментальне видання заслуговує присудження Державної премії України в галузі науки і техніки.