*   *   *

Не зрадити собі

І не зламатись!

І жити так,

Щоб іскри врізнобіч.

Сміятись у журбі

І не чекати,

Що манна - з неба,

Чи то – з ”панських пліч”.

І вміти,

І хотіти,

В простих бажаннях

Передбачати

Важливу суть.

Болючу зраду

І палке кохання

На плаху поруч

Стримано несуть.

Не зрадити собі

І не зламатись!

 

                  2009 р.

 

                      *****

 

Розсипав день весняну прохолоду,

А на порозі:  літо чеберяє,

Пух тополиний парусом на воду,

Каштан свічками гордо весь палає.

Я від дощу – веселкою у літо,

У стиглий колос, в аромат садів.

Вино любові з чаші не допито,

І голос серця не лишив слідів.

Під крила мудрості сховалась моя втома,

І посмішка висушує печаль.

Успішна – на роботі, ніжна – вдома.

Сама собі цитую свій скрижаль.

Іду у літо, залишаю весни

Садам квітучим, журавлів ключам...

Усе, що зроблено, - в людських серцях воскресне.                

Тільки роки свої нікому не віддам!

 

 

                                                                                    

                      Істини

 

Між райдуг мрій на рушнику життя,

У променях, що в небі перевеслом,

Є не роздільні – мама і дитя,

Як йдуть без змін в природі зими й весни.

 

В плині бажань між щирістю й добром

Вершини досягаються не зразу.

Жага нужденних – оповить теплом,

Не скривдить слабшого, не осквернить ні разу.

 

І камінь холоду у кулаці – піском,

Розвіє вітер, не спіткнуться люди.

Не поклянеться мудрий язиком,                                                                                                                                                         

А тільки розумом завжди і всюди.

 

Ми – свідки часу. Час, мов кат, для нас,

Не повертає втрачені хвилини,

Хоч смійся й плач в благанні повсякчас,

Ніхто й ніщо не вмовить, не зупинить...

 

Не мають щирість, доброта ціни…

Не пахне золотом душі людської велич…

Лише буваєш винен без вини…

І мулько спати, коли гладко стелиш…
                                                                                   

 

 

           По колу

 

Горбата, втоптана дорога

Штовхалась між струнких тополь

І нас вела до Ястробога *,                     

Щоб розв’язати вузлик доль,

Щоб кожному дать по стежині,

Як сонце видзьоба росу,

І білу піну тополину

Вітри на крилах понесуть.

Сипнула з вузлика надію

І прохрипіла щось про суть,

А далі – все, про що ти мріяв,

З собою взяти не забудь!

Залиш тривоги, мудрість кличе,

Терпіння руки простягло.

Стара дорога з крил лелечих

Нові стежини – в вузлик доль...

                   

 

* Ястробог – бог ранкової зорі

                                                                                                                                                                

 

                       Кому потрібен?

 

 День помирав. По ньому плакав дзвін.

 А біля церкви хлопчик невеличкий

        Худеньким тілом посилав уклін

 За милостиню... Щиро, чи це – звичка?

 

 В брудну долоню гривню подадуть,

 Можуть цукерку, яблуко, копійку...

        Чи хто загляне в душу, в каламуть,

        Відчує, як там: солодко чи гірко?

 

         День помирав. З собою забирав

         У вічність сльози стомлені дитини...

         Відплакав дзвін, огарок свічки впав,

         І хмару хрест ділив на половини.

 

         Від церкви люди йшли урізнобіч,

         Щасливі очі піднімали в небо.

         І хлопчик розумів трагічну річ:

         Він тільки Богу в цьому світі треба!..

 

 

 

               Не гріши     

            

На купол церкви промінь сонця ліг:

Бажав спочити, може, помолитись,

Покаятись. Між пройдених доріг

На грішне й праведне доводилось дивитись.

Одного грів, когось палив дотла,

Висушував, томив занадто сміло.

І шквал обітниць, поволокою імла,

А потім – врізнобіч слова і діло.

Пекучий промінь блиском –  до хреста.

Здіймались руки високо у небо!

І забагато сліз... А істина – проста:

Як не грішиш, то й каятись не треба.

 

 

 

 

                                                                    

         ЧАША ВІРИ

У чашу віри по ковтку

Нам правду хлюпають безбожно

Масно-солодку і гірку:

- Тамуйте спрагу! – чує кожен.

 

Болюча правда. Нам її

Цитують шпальти і екрани,

Людської віри шахраї

Ятрять, мордують наші рани.

 

По краплі з чаші, по ковтку...

Ми – спраглі. Пити чи не пити?

І нерішучість у кутку:

- Хто прихожани, катехити?

 

Є чаша віри. Глянь туди:

На саме денце крапля впала.

Не розумієш, не суди

Чого – багато, чого – мало.

 

По краплі в чашу, по ковтку.

Дивись, і хлюпне через край.

Лише не засидись в кутку,

Спасати віру сили май.

                             2010 р.

 

 

                                                                    

         *    *    *

Спішіть добро робити людям за життя,

Коли ще є кому приймати і радіти,

Щоб серце не стискалось від виття,

І совість не жебрачила: „Де сором діти?”

Спішіть добро робити людям просто так,

Як посмішку даруєте, а милість                                                                                                 

Не міряйте на гривню, на п’ятак,

Бо то вже буде і брехня, й нещирість.

Що є добро? У кожного свої слова,                                                       

А вчинки, як не дивно, надто схожі,

Коли в душі не гасне іскорка жива,

І не забуті нею заповіді Божі.

                             2010 р.

 

         *    *    *

Я хочу говорити знов і знов,

Як землю весни квітами мережать.

Я хочу говорити про любов:

Її дарують солов’ї березам.

Я хочу говорити про вуста

Надто п’янкі, жагучі в поцілунку,

І як бажання косу розпліта,

Як тіло все чекає порятунку.

Я хочу говорити про життя:

На хвилях часу човен не спиняє,

Безгрішні не відчують каяття

І солоду прощення не пізнають.

                             2010 р.

 

 

 

         *    *    *

Малює травень райдугу на небі.

Зірветься в тиші раптом ранній птах.

Роки наввипередки товпляться до тебе,

Безсилий Велес із сопілкою в руках.

Збери їх гордо й кинь у кошик долі –

Щось пустить корінь, цвітом проросте.

Роки говорять шелестом тополі                                                                                                            

Про вічне й добре, чисте і святе.

Свої роки не віддаси нікому,

Як силу, честь, як пам’ять, як сльозу,

Як гріх і совість, каяття і втому,

Як хрест, що все життя несуть, несуть...                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

                             2010 р.                                                                                                                 

                                                                            

                                                

                    *   *   *

      Блукає осінь з пензлем у руці –

      Ось жовтий штрих, багряний, золотистий...

      У сірім небі журавлів ключі,

      І стиглі роси в горобиновім намисті.

 

      Під ноги сирістю упав туман-дивак,

      Чекає: осінь розфарбує його білим!

      Та тільки час владнати все мастак,

      Мастак крапки розставити уміло.

 

      Давно на аркуші відбитками сліди,

      Штрихи від фарб і осені, і літа.

      У кожного в руках були листи,

      Хто як зумів собі, то так їх і помітив. 

 

      Блукає осінь з пензлем у руці,

      Шукає дні, загублені у літі.

      І сушить вітер сльози на щоці,

      Співає гімн усім штрихам розмитим.

 

                                                 Листопад 2009 р.   

                     

 

            

         *   *    *

Я словами фарбую рядки,

У веселки беру свої пензлі.

Не художник, проте залюбки

Вимальовую стовпчики-вензлі.

 

Візерунки гаптую в словах.

Час падіння буває, час злетів.

Ця сторінка зовсім не нова

Для художників і для поетів.

 

Я проста, як в криниці вода,

Та не кожен напитись зуміє.

Я душею завжди молода,

І здається, що я не старію.

                             2009 р.