Археофутуристичне сприйняття сучасності не заперечує вивчення класиків, а навпаки – підштовхує до цього. Дуже часто можна простежити зв'язок, подібність доль, сюжетів, стилів та різних моментів. Осип Маковей (поет, прозаїк, публіцист, критик, редактор багатьох періодичних видань), що жив і творив наприкінці ХІХ – початку ХХ століття,  маловідомий в наші дні. Ніколи не зустрічав як ні його книжок так і людей які б про нього говорили. Але я думаю, що популяризацією творчого спадку Маковея займається Роман Кухарук (започаткувавши щорічну премію Осипа Маковея)   і … Ольга Кобилянська.

     В інтернеті я знайшов курсову роботу 2008 року на тему «Ольга Кобилянська та Осип Маковей: особисті стосунки, листування, творчі взаємини». Археофутуристичне сприйняття творчості приділяє чималу роль особистісному аспекту. Бо якщо людина – гівно, зазвичай від неї і не варто очікувати сильних мистецьких творів. І навпаки – якщо особистість яскрава, має цікаве життя і неперевершений досвід – її твори будуть важливими, навіть якщо це автобіографія чи листи. Поціновувачі мистецтва теж часто захоплюються персоналією – а далі – її творами. Або захопленню твором слідує захоплення цією персоналією. Так от і у висновку курсової йдеться: Життя кожної талановитої людини завжди привертає до себе увагу. Особливо це стосується письменників, а саме жінок. Особисте життя людини завжди таїть у собі безліч несподіванок. Про це, ми пересвідчились, досліджуючи проблему взаємин Ольги Кобилянської та Осипа Маковея. Проаналізувавши різні аспекти їхнього співжиття, дійшли висновку, що насправді багато чого з цих десяти років їхнього роману, органічно втілилось у їх творах. Так склалось, що Ольга Кобилянська в наші дні її набагато відомішою ніж Осип Маковей, тому я і стверджую, що подальше дослідження їхніх взаємостосунків може повернути читаючу публіку і до творів Маковея. До речі, здається, ніхто цю тему крім авторів курсової не досліджував. Авторів не називаю, бо просто не знаю їх. Курсова не доступна для безкоштовного скачування, а той хто її виклав навряд чи являється автором.

     У своїх віршах, новелах, нарисах воєнних і повоєнних літ Осип Маковей показував жорстокість фронтових боїв, трагічну долю російських і австрійських українців які почувалися етнічно спорідненими, проте мусили стріляти один в одного («Кроваве поле», 1921).  Оце на мою думку той пласт творчості, який варто дослідити. І може це есе буде поштовхом для цього? Цікава аналогія що у мене є новела «Макове поле», але вона не має стосунку ні до війни ні  до Осипа Маковея. Події новели розгортаються в наші дні: хлопець від шаленого кохання здатний на все, і організовує викрадення картини Клода Моне(улюбленого художника своєї коханої)  «Макове поле», яку привезли на виставку в Москву. Але повернемось на початок ХХ сторіччя. Під час Першої світової війни Маковей служив військовим кореспондентом і поштовим цензором в австрійському війську – тобто знав і відчував війну не по чуткам. Дослідження цих воєнний і повоєнний творів Маковея має подвійне значення. З одного боку це піднімає давню і трагічну українську проблему: Українці воювали проти Українців. Те ж саме було і в минулому, і в Другій світовій війні та і зараз достатньо тих, хто прагнуть поділити українців на два табори. Але Україна не має ділитись ні по течії Дніпра, ні по ставлення до Заходу і Росії, ні по релігійному принципу. Україна є неподільна і монолітна, а те що ми маємо регіональні особливості: мовні, культурні, психо-фізичні – то в цьому немає нічого страшного. Ми маємо зберігати самобутність та ідентичність і не йти за інтеграторами і асиміляторами, якими б «модними» вони не були. Щоб не наступати на одні й ті самі граблі двічі – треба вчитись як з чужих помилок так і зі своїх, допущених в минулому. Тому ці твори Маковея, про українців, що мали воювати в двох різних арміях двох різних імперій – є актуальними і в нашу інформаційну добу, коли вже інші імперії та інші тактики ведення війни.

   Друга передумова для дослідження цих творів – це включення Маковея у загальноєвропейський контекст воєнних творів. Я не говоритиму про «втрачене покоління», але чому б Маковей не міг постати в цьому контексті з такими авторами як Еріх Марія Ремарк, Ернст Юнґер, Луї-Фердінан Селін та Ернест Хемінгуей ?

   Макдональдси, які непогано розмножились в Україні, являють собою не тільки заклад швидкого харчування. Це символ глобалізації, американізації, попси та дешевого ґламуру. Дехто називає їх скорочено і лагідно-фамільярно «Мак».

  Як в мистецтві так в інших сферах – ми виступаємо проти занепадницької культури, проти спробу уніфікувати і змішати всі культури занапастивши те найкраще, що людство виробляло роками. Якщо взяти конкретно літературу, то має бути багато сильних і якісних творів, як з минулого так і сучасних. А усілякі макдональдси і попса не пройдуть. І це гасло «Mac. No Way!» римується зі словом Маковей!

   Я думаю, О.Маковей, який мав 56 псевдонімів - не образився би за таку риму.

Андрій Волошин

http://voloshyn.org/