Пролунав дзвоник на урок, а мого товариша по парті Андрія чомусь не було. У мене в портфелі лежить подарунок для нього  -- шматок вапняка з окаменілою гастроподою. Це красивий молюск, що плавав у земних водах багато мільйонів років тому. Я навмисно не телефонував Андрієві – прагнув його здивувати. А його нема. Нічого. Зателефоную на перерві.

Тут до класу зайшла вчителька з дівчинкою. Після привітань повідомила, що Аліна – наша нова однокласниця. Вони підійшли до моєї парти:

--Знайомтесь.

Я пролепетав своє ім’я. Аліна простягла руку з довгим темним манікюром, ледве не подряпавши мою долоню. На уроці я був неуважний – думав про Андрія. Почув тільки, що домашнім завданням буде твір про літні канікули. Напишу про гори.

На перерві я зателефонував йому і Андрій повідомив, що його батьки отримали квартиру в іншому кінці міста і перевели його до школи поблизу. Я висловив жаль.

--Зустрінемось?

--Авжеж. Чому ні?

Приїхав до мене надвечір.

Обидвоє були раді зустрічі. А коли я подав йому подарунок – здивуванню-завиванню не було меж. Він крутив той камінець, ніяк не міг натішитись і гаряче оповідав мені про мезозойську еру.

Потім – нарешті – між іншим – поцікавився, що там у колишній – його – і теперішній – моїй – школі.

--А у твоїй як?

Андрій оповів. Сидів він з Віталіком. В перший же день Віталік запропонував піти покурити за школою. Коли Андрій відмовився, Віталік презирливо сплюнув.

--Ну. Тепер ти.

Розповідати я почав з кінця. Спочатку про вчителів, потім про однокласників. Жалкував, що його нема поряд. Замість тебе коло мене посадили крашанку.

Андрій засміявся, а я – ні.

Надія КРАСНОЖОН.