1 липня 2010 року

у Києві відбулось 33 засідання

Українського історичного клубу на тему:

"ПЕТЛЮРА – ЮЩЕНКО: ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ»

          Експерти Українського історичного клубу відзначили, що у політичній практиці і політичній долі Симона Петлюри і Віктора Ющенка є багато спільного. Недарма Ющенко став першим Президентом України, який поклав квіти на могилу Симона Петлюри у Парижі.

          Характеризуючи епоху Президента Ющенка, експерти зокрема відзначили:

·         «Нам треба багато вияснити потаємних політичних речей (зокрема вплив масонства і в часи Петлюри, і в часи Ющенка). У Ющенка були можливості зробити більше, але він не був самостійним політиком, у нього відсутня програма – були тільки українські почуття». Руслан Морозовський.

·         «Президент Ющенко професіонал, він політик, що відкрив націю, підніс Україну. Саме він акцентував політичну увагу суспільства на чесності, духовності. Були помилки – гасла були промовлені, але не здійснені». Валентина Андрєєва.

·         «Спільне у Петлюри з Ющенком – неуміння об’єднатись з однодумцями. В цьому причина поразки. Народ Ющенкові довіряв, але він не виправдав сподівань людей.У кожного з його оточення були свої інтереси, які не враховували інтереси нації. При Ющенкові народ звик казати правду і не боятися. У Партії регіонів реваншу не вийде». Надія Красножон.

·         «Петлюру подавила червона армія, а Ющенкові не вистачило рішучості та твердості. Проте він зробив неоціненне: ми перестали боятися, звільнилися від колоніальної свідомості». Ігор Сокол.

·         «Ющенка звинувачують в дороговизні пам’ятника жертвам Голодомору. Але якщо поділити цю суму на кількість знищених геноцидом – отримаємо 16 гривень на кожного. То чи варто займатися ницими підрахунками, коли йдеться про історичну пам'ять? І найважливіше: Мєдвєдєв і Янукович покладали квіти до пам’ятника, який політично зреалізував Ющенко. До позитиву Ющенка треба віднести і те, що після кількасотлітньої перерви Вселенський Патріарх відвідав Київ». Сергій Тряшин.

·         «Ющенко пізно усвідомив свою владу». Андрій Кузьмінський.

·          «І Петлюра, і Ющенко боролись за незалежність України, але мали різні шляхи реалізації: Петлюра – військовий, Ющенко – правовий, духовний шлях». Юрій Коляда.

·         «Обидва увійшли в історію України: діями або бездіяльностю. Ющенко не зміг закріпити перемоги, не провів країну через точку неповернення, він приспав суспільство і воно ще довго виходитиме зі сну. Ющенко за своїм характером – примирювач у суспільстві, тому зараз у політиці його гостро не вистачає». Олексій Усачов.

·         «Трагедія Ющенка полягає в тому, що він був присутній. Його винесло на хвилю, а він подумав, що це він сам». Олександр Нарбут.

·         «Місія Ющенка полягає у формуванні альтернативи політичній консерві і приведення в реальну політику свіжої української політичної крові». Роман Кухарук.

За підсумками 33 засідання Українського історичного клубу, Правління Українського клубу ухвалило рішення провести восени 2010 року триденну конференцію на тему: «Епоха Ющенка: 2000-2010 – здобутки, поразки, проекція в майбутнє».

Правління Українського клубу доручило Секретаріату Українського клубу організувати зустріч Правління з Віктором Ющенком і обговорити деталі та формат проведення заходу.

15 липня 2010 року

у Києві відбулось 35 засідання

Українського історичного клубу на тему:

"ВІДПОВІДЬ ПОСЛУ ЗУРАБОВУ: 10 ВІДМІННОСТЕЙ МІЖ УКРАЇНСЬКИМ ТА РОСІЙСЬКИМ НАРОДАМИ»

         Експерти Українського історичного клубу, прослухавши і обговоривши тематичну лекцію Леся Качковського, констатували:

Основною відмінністю між двома народами є ставлення до приватної власності: рускім прийнятний общинний лад, українцям – суспільний устрій, побудований на приватній власності як основі одноосібного господарювання. Іншими словами – громадянин Росії – це утриманці держави, громадянин України – утримує свою державу сам.

Термін «рускій» – не позначає національність, а свідчить про приналежність до так званого руского православного світу. Цю лінію продовжує незваний гість в Україні патріарх Кіріл (Гундяєв). Слід нагадати, що Москва стала столицею православної метрополії тільки в 1415 році. До того митрополити руські були в Києві.

Проблема Зурабова як посла на Русь-Україну – відсутність у народу, який він представляє, національної та історичної ідентичності. Якщо своєї ідентичності бракує, то її треба позичити у щасливішого сусіда. Українська нація завжди знає, відчуває всю історичну глибину своєї ідентичності. Тисячолітня боротьба кращих представників нації полягала саме у виборюванні, захисті своєї історичної ідентичності. Будь-які зазіхання на цю ідентичність не матимуть жодного успіху.

Різномастним зурабовим, табачникам, семиноженкам, корніловим, колєснічєнкам, толочкам, левченкам та іншим (про них можна сказати словами Алєксандра Блока «Їх тьми, і тьми, і тьми») пора усвідомити, що українська нація створена божим промислом і будь-яка спроба знищити її, змішати з болотом або включити в чергову «історічєскую общьность» отримає належну відсіч і не матиме жодного успіху.

         За підсумками 35 засідання Українського історичного клубу Правління Українського клубу доручило Секретаріату Українського клубу зареєструвати та розпочати видання журналу «Українська НАЦІЯ», в якому публікувати історичні розвідки, документи, присвячені українській ідентичності.