«Ну… Чого вилупив на мене свої баньковато-придуркуваті очі? Кажеш, що я п’яний? Да так… Просто випивший… Щоб мати сміливість тобі, придурку, все пояснити… Ми ж з тобою ж все життя нерозлий вода… Отак живемо разом, ділимо перемоги й поразки, дівчат і……. дівчат. Дружно живемо словом.

Пам’ятаєш Аню? Я дійсно любив її… Вона була проста і водночас прекрасна. А ти постійно глумився над нею… Що за селючку собі знайшов?.. Вона створена для їздового Василя… Нащо ти тут приплівся інтелігент вшивий… Це ж твої слова… Правда? Її проста чуттєвість відступила перед твоїми гламурно-пишними забаганками. Хоча… Може й дійсно, Аничка був надто простий варіант для мене. Провінція все ж повнійша та з великої літери. Але скажи мені тоді, звізда ти моя, що ж з Маргаритою? Вишукана, елегантна, із високими вимогами та вельми пристойною віддачею… Кохала мене. Та мене їй було мало. Мою харизму варто було підкріпити зеленим папером, якого я не мав. Так. Згоден. Трохи шльондриста, але ж всі ми не без гріха. І взагалі – перестань кривитися, коли я з тобою розмовляю. 

Окей… Моя сусідка Людмила… Вже прала мені шкарпетки, варила обіди і була готова продовжувати все життя…  Та я би з нею як в Бога за пазухою. Така і все простить, і  у всьому порадить… Але ж тобі і ця не така… «Знайшов середнє гірше між нормальними Анею та Маргаритою…» - це знову ж твоя репліка. Хрін тебе знає, що тобі треба. А головне – для чого тобі догоджати?

Катерина…  Я вже йшов до неї з обручкою в кишені… А ти кажеш: «Ярко, ти що здурів?» І я так і не дійшов… У неї вже двоє дітей від зовсім іншого чоловіка. Бо я так і не дійшов… А то могли бути й мої діти… Вона могла стати моїм життям.

А далі пам’ятаєш: он та довгонога, ця така грудаста, та, що смішно плаче, чувіха, якій треба до логопеда, та, що не зовсім худа, чувіха, якій не треба до логопеда, але варто до психолога…  Ти всіх критикував.. Говорив щось про хтивість. Мол то все баби. Їх треба наказувати і не жаліти…

Але ти знаєш… Справа в тому, що більшість людей сприймають мою простоту за щирість і незграбно зараховують до списку янголят... Насправді ж моє намагання бути гречним зовсім не виливається у святість... Проте, попри всі твої старання, на чорта не тягну... тому просто я, це я... не канонізований, але й не проклятий... Дівчата ж сохнуть за святими янголами, або грішними чортами. Тепер їм замало простого хлопця.

Але ти – невіглас. Такий же, як і я. Я завжди підбирав ззовні, шукав ідеал серед  оточуючих.  Думав, що знайду справжні почуття. Ти ж обговорював, сперечався, знущався. Насправді ж – варто зазирнути в себе. Вона завжди була в мені, в серці моєму, я дихав нею, жив нею…  І я цього не бачив. Тепер пізно… Та я готовий розвернути годинник назад, переломити простір та час. Я дослухався ідіота в дзеркалі й не чув себе. Розумієш ти, в склі… Не треба тикати мені свій витягнутий середній палець. Я йду творити революцію власного життя. І ти мені в цьому не потрібен!»