Перефразовуючи незабутнього класика марксизму-ленінізму (уточнюю – мається на увазі Володимир Ілліч Ленін), якому днями «стукнуло» 140 років, культурна подія, про необхідність якого весь час говорили в Маріуполі, здійснилася. При цьому Центр сучасного мистецтва ім. Архипа Куїнджі підтвердив думку того ж самого класика, що найважливішим з мистецтв для нас є кіно.
Мова про Міжнародний фестиваль українського кіно «Відкрита ніч», який пройшов в Маріуполі в ніч з 23 на 24 квітня.
Подія для Маріуполя явно небуденна: по-перше, останній кінофестиваль проходив в місті років так тридцять тому, по-друге, наша влада проведенню фестивалю ніяк не перешкоджала. І взагалі, 250 людей маріупольській молоді замість того, щоб «культурно» жерти горілку і матюкатися, сім годин слухали і розмовляли про кіно і це кіно дивилися. Причому з екрану нахабно лізла українська мова і всі її розуміли. І навіть жодного разу не заїкнулися розхожим у місті висловом, що у Маріуполі-от «гаварят па-рускі».
Всі спроби провести в Маріуполі не санкціоновані владою масові фестивалі натрапляли на незрозумілі перешкоди. Наприклад, перед проведенням в 1998 році фестивалю української молодіжної культури «Перлини сезону» в Маріуполі «виникла» холера, або в місті немає …потрібної сцени. Слава богу, для теперішнього фестивалю знайшлася сцена, вірніше підлога центру сучасного мистецтва ім. Куїнджі. А все технічне забезпечення обмежилося проектором, ноутбуком, мікрофоном і декількома електрочайниками: організаторки фестивалю Марина Леонович і Ганна Головльова забезпечили всіх охочих чаєм і кавою (кава на вибір: хочеш – мелена, хочеш – розчинна). Молодь розсілася на підлозі на карематах , багато хто приніс спальні мішки і ковдри (про це попереджали організатори фестивалю).
Для мене не вперше проводити ніч в тісному крузі однодумців, слухаючи пісні, поезію або дивлячись фільми. Причому в різних регіонах України – у Львові, Тернополі, Полтаві, Гуляйполі та інших містах (тобто на заході, в центрі і півдні України). Завжди відчував якусь непередавану словами спорідненість, можна сказати, відчуття культурного ліктя. Тепер подібне почуття я відчував в рідному Маріуполі. Кінофестиваль показав, що у нас в Маріуполі є молодь, здатна адекватно оцінювати і реагувати на те, що відбувається.
І хоча іноді чулися всім відомі репліки типу «Ти, чьо, крутий?!», загальної картини це не псувало. Тим паче, що подібне я чув всього двічі. Ось і скажи після цього, що мистецтво не виховує!
Марина Леонович, представник «маріупольської діаспори» в Києві, коротко розповідає про історію «Відкритої ночі»:
- Фестиваль проводиться вже 13 років на Андріївському узвозі в Києві на майданчику біля пам'ятника Булгакову (нагадаю, що Андріївський узвіз – культурний центр Києва, улюблене місце київської богеми – художників, музикантів, мистецтвознавців – прим. авт.). Окрім Києва, ми презентували його в Львові, Чернівцях, Полтаві.
- А чому цього разу вибір ліг на Маріуполь?
- Тому що я з Маріуполя. – відповіла Марина.
- А як міська влада віднеслася до ідеї проведення фестивалю? – запитую, пам'ятаючи реакцію Маріупольського виконкому на культурні пропозиції «зі сторони».
- Вона про фестиваль не знала. – посміхнулась організаторка.
Ось де заритий всім відомий собака!
Намалювалися на фестивалі маріупольські партнери, що представляють міський центр соціальних служб для молоді Тетяна Ломакіна і Уляна Токарєва, які надали проектор. Але на показ фестивальної програми не залишилися, а після обов'язкових (або необов'язкових) слів на презентації фестивалю, пішли.
Програму кіноперегляду представили, окрім організаторів, молода поросль української кінорежисури – студенти університету театрального і кіномистецтва ім. Івана Карпенка-Карого. Сам фестиваль відкрився показом короткометражок Артема Антонченка й Едуарда Георгадзе, які презентувалися самими авторами.
Програма фестивалю була представлена короткометражними художніми і документальними фільмами і мультфільмами. Тільки два з представлених фільмів були екранізаціями О'Генрі і Юрія Винничука (це такий сучасний український письменник).
Серед гостей фестивалю був відомий в молодіжних колах Маріуполя Ярослав Войцешек, який вчиться в Харківському університеті культури на режисера кіно. Згідно програмі фестивалю, він повинен був провести майстер-клас з режисури. Проте, як можна було хоч би пояснити основи режисури на пальцях, ні мені, ні глядачам не було ясно. На фестивалі сучасного українського мистецтва «Уніж-2008» на Івано-Франківщині, де мені пощастило бути одним з організаторів, майстер-клас по мультиплікації дав відомий більше в Європі, ніж в Україні режисер-мультиплікатор Степан Коваль (автор знаменитого мультика «Йшов трамвай дев'ятий номер»), кожен охочий не тільки міг залучитися до створення мультфільму, але і отримав на руки результат культурної акції, - створений в результаті майстер-класу мультфільм «Уніж». До речі, майстер-клас проходив в старому, побудованому ще в 1930-і роки сараї, а устаткуванням були збита з неотесаних дощок подібність столу, пластилін, кольоровий папір, ножиці, ві деокамера і невгамовна фантазія учасників.
Майстер-клас з кінорежисури в Маріуполі обмежився чітким висновком Ярослава, що «український кінобестселер звучить так же, як і український мобільний телефон». Войцешек також чітко висловився, що судити про фільми не фахівцям не варто, бо кваліфікації не вистачає і повторив тривіальну банальність, що «фільм – результат роботи численного колективу». Може бути для когось з учасників ці висновки були одкровенням, але для майстер-класу з кінорежисури цього явно замало.
Мені вдалося поговорити з Ярославом в перерві між кінопоказами. Про представлених на показах в Маріуполі роботах він був невисокої думки (в цілому його висновки зійшлися з моїми) – непродумана драматургія, затягнутість деяких сюжетів, проте з його висновком про те, що у нас найближчим часом не може бути кінобестселерів, я не згоден. У представлених на фестивалі студентських роботах (70% короткометражок) можна здається (це мій чисто суб'єктивний погляд) судити про те, що майбутнє у нашого українського кіно є. Не вистачає лише ризикованих авторів, які б узялися за кіновиробництво подібно до знаменитого польського режисера Єжи Ґоффмана, який зняв нашумілий в Європі фільм «Вогнем і мечем» за кредит, узятий у банку. Тобто повністю сподіватися на свій талант і пробивність.
Вадим Джувага
Маріуполь
