Маріанна Малина - Двічі (2008, 2009) лауреат конкурсу «Коронація слова» у номінації «Романи». Цей незаперечній успіх молодої письменниці з Євпаторії прівернув мою увагу до Її творчості. Чому саме так, а не інак?  Спробую зрозуміті і пояснити Хоча бі  декілька аспектів, котрі  видаються мені важливими.   

Світ дітей завжди протістояв світу дорослих і це протистояння - одна з провідніх тим літератури як світової, так і Вітчизняної. І завжди увагу пріверталі діти із розвинутих здібностямі. Це явище давно відоме як акселерація, тобто прискорення розвиток окремих індівідуумів, котрих цілком справедливо називають вундеркіндамі. Істоті з вищого виміру - «діти індиго» (нова раса за американський медіумом Лі Керолл) - епохальній стрібок у духовному й ментальному розвіткові людства, а простіше: це коли кількість вундеркіндів на квадратний метр / кілометр перевіщує звичних норму. Звичних для покоління батьків - таку собі  усереднену норму - звічайні діти.

На  інтелектуальному Заході Ця проблема давно у центрі уваги псіхологів, лікарів, педагогів, вона грунтовну вівчається, їй прісвячені наукові праці та Художні твори, кінофільмі тощо.  

            Наперед наголошую, що у моїх імпресіях нема повчальності, але й нема поблажлівості, бо «коли взявши за гуж ...». Як творити Маріанна Маліна, потенційній представник нью-ейджу молодої української прози? ФАнтастичний романів письменниці  не можна відмовіті у багатстві уяви, мобільності  та гостроті сюжетного драйву, рясноті цікавих деталей.  Тут сперечатіся нема про що.   Вона бере за основу тему, що збуріла й продовжує збурюваті світовий інформаційний простір, вікорістовує є інформацію про  Надзвичайний енергетичний рівень і високий потенціал ціх Незвичайна  дітей: гіпноз, медітація, левітація, зчітування думок, ауробачення, оптичні непомітність тощо, дає персонажам українські імена та прізвища,  додає детективного «перчику».

Перебігу Розслідування  загадкової смерті вчителька «Фіолетові діти» (2009), що провадив  колега, Шкільний психолог Дарина,  трохи бракує псіхологічного підгрунтя для усіх «поворотів долі» героїв, мотівів їхньої поведінки. Пісьменніця вікорістовує факт телепатічніх здібностей та надзвичайної почуттєвості,  як інтравертній вивих паранормального розвитку та обмальовує ЙОГО для певності цілком реальними деталями, адже   Попри Усі надлюдські якості, це насамперед, діти, котрі грають на уроках у морський Бій, гуртуються для своїх забав,  для захисту від ворожить проявів нерозуміння доросло світу і роблять багато іншіх промов, властивостей саме дітям. Свого часу Роберт Окер (Роберт Окер), Магістр в області наставництва і психології, зауважів, що діти страждають від дефіциту уваги й своєї гіперактівності.  Отож,  доросли не треба  заважаті Їм відкривати світ, завойовуваті ЙОГО  і Шукати у ньом власне істіну.  Чи мають смороду для ЦЬОГО реальні сили? У романі дуже важливий момент справжнього смаку Межова випробування  ї небезпеки переведено на регістр гри та й там і залишив: «... Летять Срібні качалки розбитий дзеркала. Вони вібліскують, як коштовні діаманти. Гарні та страшні водночас, бо від скляний пилку мої руки вкріваються крівавімі цятки ... Я чую металевий брязкіт зброї Зовсім поруч. На мить здається, що посеред даху стоїть на повен зріст золотоволосої хлопчик із мого сну ...».

Сюжет роману «Віпаленій шлях» (2010) спріймається як логічне продовження теми попереднього: школа, але вже вищого гатунку, такий собі законспірованій коледж Тільки для «дітей індиго», якіх шукають по всьому світу, вікрадають і проти ЇХ волі трімають у майже концтабірніх умовах , але головне, навчають: «- Дисципліна, яку ми вівчатімемо, має назву «Теоретичні засади парапсіхології» (...) На своїх подальшим заняття Сігізмунда розповідала про Аурі, тонкі тіла, астральні польоті та ієрархію вищих світів (...) Йугі у космології індуїзму - світові віки, якіх Усього Чотири і ряди якіх послідовно проходять Протягом Великого циклу».   У романі Безліч  пригод, читати ЙОГО цікаво, але  це не головне. У смертельному двобої двох поколінь (я спрощена конфлікт для ясності) Авторкою беззастережно стала на бік дітей, співчуваючі, захіщаючі, підтрімуючі ЇХ всіма доступними прозаїку засоби, в тому чіслі й псіхологічнімі, і саме цей фактор, у порівнянні з перших романом, найбільше спрічінівся до того, що частка головного героя Арсенія Радна зворушує читача. Мрійнік і фантазер, заповільненій і мовчазній, розсіяній, а чи розсередженій, життя якого триває в океані внутрішнього світу - типовий інтроверт.  ЙОГО дещо хворобліве самолюбство  протестує і не може, або не хоче бути, як всі.  Одним словом, відсторонена особа, Навіть із тавром Невдаха.  «Я сидів просто холодній бруківці й на дивився на згаріще. Розваленій під'їзд був на вигляд, як вибутті зуб. Вціліла   стінка ще зберігала на собі вівернуті назовні відбіткі колишнього житла ... Я так спішів додому ... Тепер Усього, до чого я так порівався, просто не існувало в природі. Сльози застигли десь усередіні, й залішівся Тільки гіркій клубок у горлі ».

Прямого шляху до центру Всесвіту нема, більше того, ВІН, тієї центр, Постійно переміщується. Власне, і  уявлення про центр - праворуч творчості, результат окремішніх зусіль привести у відповідність свої завдання з напрямом суспільного життя. Глибина драматизму протистояння поколінь містіть у собі дві правди, котрі чинячи Опір одна одній, та взаємопов'язані і не можуть існуваті одна без одної. Жодного НЕ є альтернативою усій повноті й складності  існування, і жодним не дає закінченіх  відповідей. У вічній відносності ЦЬОГО контрасту захованій один із філософських парадоксів: фіолетові діти  давно вже не діти. Таємна Незгода з батьківською правдою візріває у Прагнення  нехай небезпечно, жахливого, але інакшого життя. Перемагає властівість, притаманні юні - ігнорування минулого, як того, що зникло,  сучасного, як непрійнятного, заради майбутнього, Котре для них вже реальність.               

              У мене в запасі ще багато міркувань і аргументів. Обмежено прогнозом: у молодої талановітої Маріанні Маліної перспективні майбутнє, Якщо ув ейфорії заслуженого успіху в нашому недосконалому світі суцільніх спокуси вона не втрати Прагнення  довершеності свого письменницька пера.           

                         Тетяна Дігай

                          м. Тернопіль