В розвинутих демократичних країнах особливо значний вплив на темпи і напрям соціально-політичних змін та на політичне життя взагалі здійснює молодь, особливо студентство. Завдяки психологічним особливостям молодь найбільш схильна до інновацій. Цій соціальній групі значно легше здійснити перехід від пасивної, виконавчої життєвої установки, що домінувала у свідомості радянських громадян, до активної, самостійної позиції, необхідність якої викликана процесами демократизації.
Молоді, а особливо студентству властиві такі риси, як організованість, згуртованість, високий ступінь мобільності, динамізм, спроможність більш адекватно, ніж інші категорії населення, реагувати на виклик швидкоплинного часу. Наявність цих характеристик вказує на ту значну роль, яку може відіграти молодь в подоланні системної кризи.
Але чи можуть ці процеси проходити самостійно, і чи потрібне втручання держави, тобто «молодіжна політика»? Які ж обставини в першу чергу маємо брати і беремо до уваги, коли йдеться про феномен «молодіжна політика», зокрема в Україні?
Варто зазначити, що у колишньому СРСР, в Україні до середини 1990-х років молодь майже цілковито розглядалася як об’єкт впливу, особливо ідеологічного, виховного, відновлення не лише трудових ресурсів, але й заздалегідь запрограмованих ідей та громадянської позиції у підростаючого покоління. Через це поступово серйозно деформувався механізм спадкоємності поколінь, мало місце відчуження значної частини молоді від політики і культури, від безпосередньої участі в управлінні усіма соціальними і громадськими справами у суспільстві. Поступово втрачали авторитет і соціальне визнання з боку молоді такі інститути соціалізації молодого покоління як сім’я і школа. Втрачали авторитет і владні структури держави, що має виключно принципове значення. Нині стоїмо перед необхідністю найперше з боку держави визнати, що молодь – активний суб’єкт державотворення, а не лише об’єкт ідейного, виховного впливу. А відтак має принципово змінюватися і статус молоді взагалі.
Оскільки молодь – це покоління людей, які проходять стадію соціалізації, які засвоюють освітні, професійні й культурні функції та готуються суспільством для засвоєння і виконання соціальних ролей дорослого (за Лисовським В.Т. ). Отже, з одного боку, молодь сама «ростить» себе, дорослішає, набуває життєвого досвіду і відтак входить у життя, а, з другого, це певною мірою керований процес, вплив на який мають багато суб’єктів суспільного життя, а найперше – держава.
Отже, держава має за всіх обставин визначати молодь активним суб’єктом історичного процесу, а не об’єктом ідеологічного, виховного впливу, як було раніше, за часів існування СРСР. Уся діяльність держави стосовно молоді як специфічної соціально-демографічної групи, повинна бути спрямована на сприяння розкриттю і реалізації різноманітних інтересів, запитів і потреб молоді. Але робитися це повинно не у вигляді надання пільг, а, перш за все, шляхом підтримки й розвитку ініціативи, діяльності самої молоді, її організацій, об’єднань. Найперше, звичайно, йдеться про інноваційну діяльність юнаків та дівчат як у власних, так і суспільних інтересах.
Стан суспільства, перспективи його подальшого розвитку можна визначити й спрогнозувати у розрізі стану і шляхів соціалізації саме молодого покоління, стосовно всіх форм його життєдіяльності. При цьому важливого значення набуває спадкоємність поколінь. Вона обумовлена рядом об’єктивно-історичних причин, пов’язаних як з особливостями розвитку людської спільноти, так і місцем та роллю самої молоді в суспільстві. Бо історія – це не що інше, як постійна зміна поколінь, кожне з яких відповідним чином не лише успадковує матеріали, капітали, продуктивні сили, передані йому старшими поколіннями, але й примножує, розвиває їх. Отже, від того, як буде передаватися від одного до другого покоління матеріальна і духовна спадщина, залежить стабільність і перспективність суспільного розвитку.
Питання суті молоді як великої соціально-демографічної групи, характеру і особливостей молодіжного руху має велике як теоретичне, так і практичне значення, бо дає змогу, з одного боку, створити умови для саморозвитку і самореалізації молоді, а з іншого, – включити молодь у всі суспільні процеси з метою прогресивного поступу суспільства вперед.