Скарбницю мистецької історії Тернопілля поповнила нова книга  літературознавця, краєзнавця, публіциста, засновника серії «Митці Тернопілля»  Івана Бандурки «Орест Савка і його театр», що вийшла у тернопільському видавництві «Воля».

            Мистецька і творча діяльність  Ореста Савки – заслуженого діяча мистецтв України, режисера, актора, культурного й громадського діяча, лауреата багатьох премій,  почесних відзнак і титулів, не була обійдена увагою дослідників, критиків, біографів, преси та влади. Книга, про яку йдеться, –  науково-популярне видання, грунтовна, вичерпно-деталізована, аргументована розвідка, котра висвітлює життя і мистецьку діяльність знаного українського митця.

            Книгу складають розділи, що скомпоновано за хронологічним принципом. «Талант цвіте в сузір’ї муз» розповідає про дитинство і юність митця, котрі припали на сумнозвісні роки сталінських репресій. Нелегка доля судилася Орестові Савці, та ніхто наперед не знає, в якій суспільній формації, за якої влади житиме і творитиме. Орест Савка народився у селі Крогульці (Крегульці), нині Гусятинського району, де дотепер стоїть дерев’яна церква часів Хмельниччини, в якій у 1872 році охрестили Богдана Лепкого, а через 67 літ (1939 року) Ореста Савку. Любов крогульчан до театру, сильний просвітницький рух, читальня і церква, традиції родинного виховання,  заклали міцні підвалини національного світогляду майбутнього театрального митця і патріота. Книга розповідає про  віхи звичного початку життєвого шляху сільського хлопця тих часів: семирічка, профтехучилище механізації, служба у Радянській армії (у Московському окрузі) та... мрії про театр, перші враження й захоплення грою тодішніх метрів театральної сцени – акторів МХАТу, вахтангівців, театру імені Станіславського. Вже тоді акторський талант О. Савки – молодого аматора, активного учасника самодіяльності у війську,  був помічений М. Роммом, І. Ільїнським.

            У 1964 році О. Савка закінчів студію при Тернопільському обласному музично-драматичному театрові імені Тараса Шевченка (нині академічний драматичний театр), куди його прийняли на роботу артистом і де за три роки роботи було зіграно більше 20 ролей у виставах вітчизняної класики і сучасної драми.

Божою вісткою для молодого Ореста Савки було створення у Копичинцях аматорського драмколективу, згодом народного драматичного театру імені Богдана Лепкого. Роки керування цим театром засвідчили, що любов режисера до сцени й актора долає всі труднощі і надає поступу театральному мистецтву.  Автору розвідки траплялося бути свідком і урочистих прем’єр, і робочих сценічних буднів, спостерігати за болючим, страдницьким процесом народження спектаклю, радіти успіхові, засмучуватися несправедливою критикою й нерозумінням. Ці роки  докладно, грунтовно, пунктуально  І. Бандурка розглядає у наступних розділах: «Театр Ореста Савки на берегах Нічлави», «Вистави театру з 1976 до 1990 року», «Творчість та театральне життя колективу в роки незалежної України».

            Видання має статус науково-популярного, тому тут багато розділів, що висвітлюють окремішну діяльність героя видання, зокрема, історію  створення Копичинецького музею історії театрального мистецтва Тернопільщини. Подано  докладний бібліографічний перелік книг, брошур, газетних та журнальних статей про 45-річну діяльність Ореста Савки. Опубліковано прозу та поезію митця, вдячні спогади метра про своїх вчителів, цікавинки зі скарбнички театральних бувальщин. Книгу подарункового формату щедро ілюстровано світлинами з особистого архіву митця.

            Образ Ореста Савки, котрий постає зі сторінок цієї книги, вражає винятковою, унікальною відданістю справі свого життя,  незламним, вдумливим  усвідомленням своїх цілей, принципів, пристрастей – всього того, що прийнято визначати лаконічним словом  credo – вірую! Все, з чим він прийшов у мистецтво в ранній юності, залишилося для нього істинним на всі наступні роки  режисерської та громадської діяльності.     

Нема для актора і режисера нагороди,  вищої за любов людей і за відчуття своєї потрібності глядачеві – справедливо відзначає дочка режисера Мар’яна Савка – знана українська поетка, що наразі живе і творить у сусідньому Львові:

            Мій сивий батько, як Давид,

Усе життя будує храми.   

Цей труд йому ще не набрид.

Цей труд возніс його над нами.

І все життя будівника

Цькують розпещені плебеї,

Тому що праведна рука

Руйнує ситі апогеї.

  Видатному режисерові та культурному діячеві Орестові Савці від віку тільки сімдесят! Театр – храм його душі ще потребує його зусиль, праці й творчого  натхнення. І саме тому наш герой –  бранець у колі муз, де панує його вічна любов – Мельпомена!

Тетяна Дігай,

член НСПУ.

м. Тернопіль