На запитання Літфоруму та газети «Слово і діло» відповідає знаний журналіст, письменник, організатор літпроцесу, редактор «Буквоїда» Сергій РУДЕНКО.

- Сергію, розкажи про своє щасливе дитинство на Сумщині, про родину.

- Народився я і жив до 16 років у селі Стецьківка Сумського району. Це за дванадцять кілометрів від обласного центру. Моя мама була вчителькою української мови та літератури. Батько – електриком. Тато дуже рано пішов життя – у 39 років, і виховувала мене одна мама. Вдома у нас була дуже велика бібліотека української літератури, купа словників та довідників. І мама дуже хотіла, щоб я став філологом. Але не склалося.

У Стецьківці я закінчив середню школу. Паралельно у Сумах ще кілька років вчився у художній школі, де я у 1985 році здобув звання лауреата Всесоюзного конкурсу на кращий малюнок до 45-річчя Перемоги.

- Що привело до факультету журналістики КДУ імені Шевченка?

- Те, що буду вчитися на факультеті журналістики Київського університету, я вирішив ще у 8 класі. Тоді я пішов до школи юнкорів обласної комсомольської газети «Червоний промінь». Випадково прочитав у газеті, що там набирають групу. Прийшов, познайомився із її керівниками – Василем Шевчуком і Григорієм Ревою. Які мені і розповіли про журфак. Пізніше школою юнкорів почала опікуватися Алла Федорина. Я дуже вдячний і їй, і Василеві Шевчуку, і Григорію Реві, бо, думаю, аби не вони, я не став би журналістом. Вони для мене були і залишаються авторитетами у журналістиці. Саме вони давали мені рекомендації до КДУ, до якого я вступив 1987 року.

-- Дві антології, поїздки Україною – як вони тобі бачаться?

- 1993 року ми з моїм однокурсником і товаришем – Максимом Розумним запропонували директору видавництва «Смолоскип» Осипу Зінкевичу видати антології поезії «Молоде вино». Власне, ця книга стала результатом серії однойменних вечорів у столичному Музеї літератури. Зінкевич, на диво, швидко погодився на нашу пропозицію і видав «Молоде вино». Через півтора роки вийшла антологія молодої прози «Тексти». Паралельно ми з учасниками антологій їздили містами України і презентували ці книжки. Тоді в Україні практично була зруйнована мережа книгорозповсюдження. Тому по-суті, ми під цих поїздок і просували авторів, і продавали книжки. Думаю, аби тоді нам вистачило розуму, можна було б зробити цікаву продюсерську агенцію. Але, на жаль, цього не сталося. Кожен пішов своїм шляхом. На жаль.

- Що б відзначив у своїй журналістській кар’єрі – плюси, мінуси.

- Однозначно дуже важко говорити лише про плюси та мінуси. За двадцять років, які перебуваю у журналістиці, було різне. Починав я свою кар’єру із кореспондента сумської міської газети «Добрий день». Затим були різні посади, різні роботи. Працював у журналі «Слово і час», був кореспондентом української служби радіо «Свобода». З 2005 року працюю на редакторських посадах. Очолював газети «Сейчас» та «Газету 24». Нині от редагую книжковий портал «Буквоїд». На кожній посаді, у кожній редакції були і позитивні і негативні моменти. Але, все одно, запам’ятовується лише хороше. Намагаюся не тримати зла і не думати про погане.

- Книжки про команди політичних лідерів. Чи не маєш проблем з колегами чи політиками?

- Починаючи із 2007 року я видав чотири книжки. Три – про оточення відповідно Юлії Тимошенко, Віктора Ющенка та Віктора Януковича. Четверта – про уряд Тимошенко. Жодних проблем ані з політиками, ані з колегами не мав. Були якісь дрібні претензії, але не більше.

- Зміна середовищ: письмаки -- політики – знову письмаки. Не клинить?

- Ні, зовсім. Як у першому випадку, так і у другому я намагаюся глибоко не входити у середовище. Інакше – може справді «заклинити». Я не дружу із політиками, вони для мене – матеріал для роботи. З письменниками намагаюсь також вести себе відповідно. Я не належу до жодної «тусівки».

- Сім’я тобі допомагає у роботі?

- Так.

- Побажай щось нашим виданням.

- Бажаю ніколи не втрачати оптимізму. Головне – вірити у справу, якою ви займаєтесь. Лише той, хто рухається вперед, чогось у цьому житті досягає!

Дякую за розмову.