На запитання Літфоруму відповідає юний журналіст, поет і громадянин з Перечина (Закарпаття) Ростислав ГАЛЕЛЮК.

Що привело тебе до творчості?

Знаєте, може, це й не правильно, але я ніколи не вважаю те, що пишу, - творчістю. Творчість - це вистраждані, відчуті серцем і описані словами думки, почуття. У мене це буває рідко, все-таки дається взнаки брак життєвого досвіду. Те, що я пишу, - не мистецтво, а слова правди. Правди про те, що бачиш, якщо озирнутись навколо і зняти рожеві окуляри. А якщо й мистецтво, то у новому, незвичному вимірі, адже його мета - не прикути погляд і зачарувати душу, а пробудити свідомість, почуття власної гідності і обов'язку перед Батьківщиною.

А до політичної діяльності.

Хм... Яка політика у 16 років? Відповідь спробую дати сам: ніяка. Це радше перші кроки на довгому, важкому шляху боротьби за добробут народу. Взагалі, не люблю називати громадську діяльність і активну життєву позицію політикою, так як у моєму розумінні слово "політика" означає радше брехню, підступність, хитрість, зраду й грабунок народу, ніж турботу про нього. Знаю, важко повірити, що юнака можуть цікавити "боротьба, народ, добробут, Україна", але... Публікуючи статті на порталах громадянської журналістики "Хай Вей" та "Народна правда", часто бачу у коментарях фрази на кшталт "це й так усі знають, запропонуй краще шляхи вирішення описаних тобою проблем". Так от, користуючись нагодою, хочу відповісти на ці іронічні повідомлення: те, що я роблю нині - лише початок. Я працюватиму для того, щоб об'єднати готових до роботи людей, щоб сформувати команду людей з новим, європейським рівнем професіоналізму, людей з креативним мисленням, людей, які зможуть запропонувати виходи з тієї ситуації, яку бачимо нині.

Ти належиш до Форуму молодих лідерів. Ти лідер чого?

Цікаве запитання. Взагалі, я не належу до людей з "зірковою хворобою" чи манією величі. Поки мені вистачає того, що в мене є. А що стосується лідерства - життя покаже. Одне можу сказати напевне: я ніколи не стану лідером тих або того, що суперечить моїм моральним переконанням.

Монголоїдні риси в твоєму лиці тебе не хвилюють?

Аніскілечки. От довелось ще раз подивитись на себе і роздивитись ті "монголоїдні риси", як Ви виразились. Парадокс: саме від Вас я вперше про це почув. А щодо того, звідки вони в мене ( в родині всі - українці), відповідь криється на поверхні, так би мовити, - зовні. Я - дуже весела, оптимістична, життєрадісна людина, а сміх, за моїми спостереженнями ( так, моїми, тому строго не судіть!) звужує очі... Ха-ха...

Яке внутрішнє відчуття?

Бадьоре, життєрадісне. От тільки трохи розгублене: ніяк не можу взятись за підготовку до ЗНО. Як воно завжди буває, з "сьогодні" перекладаю на "завтра", з "завтра" - на "післязавтра" і так далі.

Що для тебе щастя?

Для мене особисто щастя - бути СОБОЮ, займатись улюбленою справою, або, як то кажуть, виконувати своє призначення. Так, адже тоді будь - що на життєвій дорозі, навіть перепони, - велике каміння, будуть корисними, а, отже, й життя матиме сенс. А ще я б сказав, що щастя - це те, що є у кожної людини, але десь там, у глибині душі. І пошуки його зовні завжди будуть марними, нудними та беззмістовними...

В тебе багато друзів?

Скажу так: достатньо для того, щоб відчувати себе не самотнім, в потрібний момент отримати підтримку і самому підтримати у скрутну хвилину.

Чи пережив уже першу любов?

Так. Це було у 6 класі. Знаєте, чомусь дуже часто нині починаю чути фрази про те, що "хочеться змінити своє перше кохання, повернути час назад". Чому? Навіщо? Це - прекрасний період життя, чудова мить, яку неможливо забути.

З чого виростають конфлікти з оточенням?

Це питання є дуже близьким для мене. Ні, не тому, що я часто конфліктую, - зовсім ні! Я особисто стараюся не вступати в конфлікти, і, тим більше, не виступати їх причиною. Та повернуся до питання, чому ця тема близька для мене. Два роки тому я писав науково - дослідну роботу на тему :"Конфлікти між підлітками і вчителями в навчально - виховному процесі". А опрацьована мною література, рекомендації досвідчених психологів досі допомагають оминати конфліктні ситуації, а якщо це неможливо, - то з кожного конфлікту виносити щось позитивне, повчальне. Щодо причин конфліктів, то вона - одна: небажання приймати думку опонента, постійна впевненість у своїй правоті.

Яке місто ощасливиш своїм навчанням?

Над цим питанням думав давно. І вирішив вступати до Києва, адже у мегаполісі, а тим більше - столиці, є більше шансів самореалізуватись, знайти своє місце в житті.

Чого таке нещадне ставлення до Ющенка?

Своє ставлення до Віктора Андрійовича я не вважаю нещадним. Воно радше щире, реалістичне, адже є дзеркальним відображенням того, що ця людина зробила в Україні, Україні і для України. Іншого й бути не може. Зрадивши народ, обдуривши його солодкими гаслами на Майдані, цей лідер діоксинового табору нищить країну, а його печерний, войовничий псевдопатріотизм і невміння контролювати ситуацію, яка склалася в державі, корупція на Банковій, хаос у державі, - це все - арґументи на користь славнозвісної фрази про "некрадущі руки". Ну як його за це не любити?

Що для тебе українські цінності?

А чому "українські"? Невже "наші" цінності чимось відрізняються від загальнолюдських? Думаю, нічим. Хоча... Ні, все одно нічим, хоча в нинішньому суспільстві значення цінностей взагалі є доволі примарним, викривленим. Так от, я вважаю, що ці цінності не можуть бути одним поняттям. І тому говорити про "українські" немає сенсу - мова може йти лише про цінності кожного громадянина України, які, об'єднавшись у одне ціле, стануть національними, всенародними, єдиними національними цінностями.

Що будеш робити у 2015 році? А в 2025-му?

Жити, вдосконалюватись, працювати... І читати нові твори на Літфорумі!

Що побажаєш читачам Літформу?

Чого побажаю? Того ж, що і собі: не зважаючи ні на що, не здаватися, вірити у себе самого, у Бога, в майбутнє України. А ще - невтомно працювати, щоб це майбутнє було справді світлим і щасливим.