Частина перша-  ПРО МИРНОГО ЦАРЯ

 

В одному лісі дикі демократи

Обрали доброго  і  тихого  царя,

Сердешного  і мирного, як брата,

Чемніш від  травоїдного звіряти.

І кожен звір до Лісового Тата

Спішив прибути звіддаля,

Щоб  підійти і збоку  стати,

Щось запитати, щось сказати…

Вже день минув, а їх багато-

Від Лева аж до сірого щура-

Усі ідуть,  бо хочуть знати

Як правити  візьметься Тато.

Коли ж усі зібрались демократи,

І стали славити  царя,

Не підійти, ні близько стати-

Усюди мавпи  хитрі, волохаті.

Обсіло кодло те хвостате

Царя , а решта  звіддаля

Прохала  Лісового Тата

Про се і те, багато і багато…

Все галасує- і вухате, і хвостате…

 Вже відповідь почути їм пора,

Та мавпи не дають сказати Тату

І  роблять із царя вар’ята.

Обсіли геть царя, як брата,

Як  доброго нанашка дітвора

І  збокували дикі демократи ,

Стоять, бо черги не діждати.

Не може братія картата

Свобод діждатися  і прав,

Обіцяних обіцянок багато…

Жаль- не добратися до Тата.

Котрі хитріші, стали малюватись

Під  мавп,  що ближче до двора,

І мовою, як мавпи розмовляти

Щоб до царя якось діпхатись.

Тепер  у  лісі дикі демократи,

Щоб мати доброго  і  тихого  царя,

Навчились мавпами стрибати

І  навіть мову  їхню мавпувати.

Хто не хотів робитися вар’ятом,

Той  збоку огризався і бурчав,

Волів царя інакше обирати…

Мораль така -  не май царя за брата.

Цареві теж не варто бути Татом,

Прогнати мавп і просто стати,

Не бавлячись у  диких  демократів.

 

 30.01.08р.                                      

 

 

Частина друга- ПРО БІЛОГО ЛИСА

 

Цареві дати зміну вже пора

І вибрати з між себе супостата -

Вже не хотіли доброго, як брата,

Бо осміліли мавпи й дітвора.

Зібрались, призначили  час

І дали волю кандидатам-звірям,

Щоб показались, озвіріли,

Поставши сильними для мас.

Є дозвіл вжерти й доброго царя -

Усі ж взірцеві дикі демократи.

Тому й кусали, як же не кусати

Своїх,  чужих – усіх підряд?!!

Всі разом гаркнули –Гав!Гав!

Погнали з  гавкотом великим

І ліс дурів від того крику,

Аж лист дубовий опадав.

Ведмідь ревів і воював,

Щоб показатись звірям мавпуватим

І  гавкіт диких демократів

Все наростав і не вгавав.

А хтось себе пофарбував -

Таких  набралося з десяток,

Щоб обманути як  теляток,

Щоб злодія ніхто не взнав.

І був між ними білий звір-

Фарбована, лакована лисиця

У вишиттю, й калинова китиця

На грудях притягала зір.

Артистка й годі - хижа й зла

Вони умить міняла вдачу

Всім обіцяла, всім давала здачу,

Когось рядила у костюм козла…

Вдягала маски добрі й злі

Забила мізки лісовому люду

Кричала – я цариця буду!

Усіх порву, повішу на гіллі!

Піднісся  в дусі білий звір -

Казав, що є царем у силі

І кожного візьме на вила,

Хто сміє стать наперекір.

Обрали лиса звірі на царя

Тепер ніхто не сміє щось сказати

Не має вже царя запанібрата

Панує лис звисока, звіддаля.

Не пожалітись, про біду  сказати,

Ні підійти, бо тигр сторожить вхід

І вовк ступає слід у услід.

Ні заховатись, ні втікати.

У кожного зболіла голова

І сумно виють дикі демократи

На місять плачуться  вухаті,

Знов хочуть доброго, сердешного царя.

Мораль така – шануй царя, як око,

Бо підкрадеться тихим кроком

Блохастий і фарбований хитрюга -

Обманом  вік  зав’яже туго!