На запитання Літфоруму відповідає молодий письменник Артем Чех.

Розкажи про свою родину.

Та, власне, родина як родина. Батько ковиряється в машинах, він в Черкасах живе, а мати – за освітою філолог. Російська мова, література. Це у мене від неї. Вона тут в Києві відкрила підготовчу школу для дошкільнят. Я, насправді, з ними рідко бачуся(з батьками, а не дошкільнятами). З батьком раз у рік десь, а з мамою, звичайно частіше. Проте я не можу сказати, що свого часу повноцінне виховання я отримав від них. В дванадцять років я пішов на вулицю, і повернувся аж за п’ять років.

Київ – жорстоке місто?

Ні, не жорстоке. Справедливе.

Що у тебе первинне – вірші чи проза?

Вірші. Я їх з дитинства писав. У 17–19 вважав себе генієм. Зі своїм другом (у нас типу мистецького об’єднання) за ніч графоманили по 30-40 віршів.

Як вписався у своє покоління?

У мене є покоління? Я насправді не знаю, про що саме йдеться. Якщо двотисячники, то я себе з ним ніколи не ототожнював. Мені 22, і я втомився. В «Жабі» я намагався це розкрити.

Дружина-поетеса – це Ірина Цілик?

Вона не дружина. Вона друг!

Чого боїшся в літературній кар`єрі?

Я не кар’єрист. Та і думати про це мені ще зарано. А насправді не те що боюся, а просто дуже не люблю, коли мене найобують.

Чех – це псевдонім?

Якоюсь мірою. Мене з десяти років всі називають Чехом. Педагоги, друзі, батьки.

Чого так песимістично дивишся на укрліт?

Не на укрліт, а на сучукрліт. Поки письменник працюватиме пересічним долбойобом на якомусь телеканалі, а за книжку отримуватиме третю частину своєї місячної зарплатні, доти я дивитимусь на весь цей процес песимістично.

Критика допомагає?

По-перше, сприймаю критику лише однієї вищезгаданої особи. До неї прислухаюся, її смаку довіряю. По-друге, в Україні критики немає. І, знову ж таки, повертаючись до попереднього питання. Ланка всього процесу обривається. Є такий-сякий читач, є автор, а от критики немає.

Оповіж про досвід спілкування з ріжними видавецтвами?

Все дуже по-сімейному. І з «Факт», і з «Фоліо». Лише з тою різницею, що «Фоліо» – глобалісти, і їхнє сімейне тепло віддає трохи інтернатом. Але і там, і там – працюють люди. І я не хочу розривати стосунки ні з тими, ні з іншими.

Про що новий роман?

«Щоб відповісти на це питання, мені доведеться написати ще один роман». Насправді про пацанів, але не злих, як у Дністрового і не глупих, як у Жадана. Мої пацани – розгублені.

Виписатись не боїшся?

В житті ще стільки занять….

Навіщо тобі Україна?

Щоб пишатися. Щоб любити. Щоб жити. Це моя Батьківщина. А от навіщо я їй?

Навіщо познущався з ґлямурної публіки в „Кині”?

Я цього не помітив. З ґлямуру я ще познущаюся, сцука!

Коли покинеш писати?

Поки не збираюся.

З Романенком помирився?

А хіба я з ним сварився? У нас виникла невеличка дискусія. Я дуже поважаю цю людину. І взагалі, до чого тут?

Як тобі поезія Осоки?

Я не читав.

Дітей маєш?

Нажаль, поки не маю.

Побажання читачам Літфоруму від Чеха.

Мені дуже подобається, як підписує свої книжки Курков. «Счастья и побед!!!»