Обговорити на форумі

На запитання Літфоруму відповідає відомий письменник, журналіст, видавець і політтехнолог Станіслав Стеценко.

Розкажи про себе.

Народився на Донеччині. Батьки були вчителями. Батько – викладачем математики, мама – української мови і літератури. Зараз займаюся видавнням кількох газет. Політтехнології – коли є серйозні замовлення. Ну, і у вільний час – література.

Що привело в літературу?

Склалося так, що, мабуть, єдиним улюбленим заняттям завжди було читання. І років у двадцять я зрозумів, що можу написати краще – зробити быльш вдале закінчення, краще закрутити сюжет. Близько восьми років я писав і розсилав свої твори по різним виданням. Спочатку всі відмовляли. Вперше моє оповідання надрукував журнал «Ранок» коли мені було 28 років. А потім почали друкувати усі – «Україна», «Київ», «Наука-фантастика». Якийсь час я навіть наївно думав, що можу жити з гонорарів...

Як ставишся до НСПУ?

До НСПУ важко ставитися однозначно. Сьогодні вона являє собою своєрідний формальний клуб значної частини літераторів країни.

Як на мене, своє головне завдання – наповнення українського книжкового ринку українською книгою НСПУ не виконує. Решта – з’їзди, конкурси, премії, політичні розбірки, «літературні жовтні», «пошанування ювілярів» не мають жодного сенсу без вищезгаданого.

Ти письменник українського маскульту?

Читачеві видніше. Але не хотілося, щоб моя місія в літературі сприймалася однобоко.

На кого рівняєшся в літературі?

Сомерсет Моем, Артур Хейлі, Іван Франко, Григір Тютюник, Сергій Довлатов

Чого розриваєшся між Черкасами і Києвом?

Видаю кілька газет. Деякі в регіоні, деякі в столиці. Література має живитися реаліями. Журналістика – чудове джерело нових вражень. Хоча і займає чимало часу. Так що для літератури його зовсім не залишається.

Як ставишся до критики на свої шедеври?

Буду скромним – візьми слово «шедеври» в лапки. Досить позитивно. Звичайно беру до уваги близько 10% критики. Решту пропускаю повз вуха.

Гроші – це що?

Це – свобода.

А слава?

Не буду говорити банальностей на кшталт – «це визнання і т.п.» Слава – це гроші.

Кажуть, що екс-спікери подали до суду на тебе за роман „Вся влада радам”...

Про це було кілька публікацій у пресі. Але позовної заяви мені не вручили. Якщо раптом суд відбудеться, то про кращий піар для книги годі й думати.

Кажуть, робиш якийсь журнал...

«Арт-юкрейн». Журнал про українське мистецтво. З ухилом у бік живопису. Але, звісно, там обов’язково буде і літературна сторінка.

Що на робочому столі?

Хочу написати ще дві речі великі. Може це займе десять років. Може двадцять. Тема, поки що - секрет. І хочу іще раз повернутися до «Червоної акули в червоній воді», доопрацювати, щоб вона дійсно відповідала тій високій оцінці, яку дав їй «Літературний форум» в особі Романа Кухарука. І тоді, як говорив Вайнерівський Гліб Жиглов, вважай що «життя прожив не дарма»

Успіхів.