Віктор Ющенко стає дедалі самотнішим у своїх зусиллях відновити віру народу в тендітну українську демократію. Ті, хто раніше підтримував «помаранчеву революцію», нині розчаровані й роз'єднані; а противники президента тим часом не дрімають і прагнуть закріпити здобуту перевагу. На чолі атаки на Ющенка виступає Москва, яка прагне повалити його прозахідний уряд і знову ввести Україну в орбіту Росії.

Головні труднощі для Ющенка полягають зараз у тому, що, відповідно до договору, який він підписав торік і завдяки якому його попередник Леонід Кучма поступився своїм кріслом без бою, владні повноваження повинні невдовзі перейти від президента до парламенту. За ідеєю, це начебто зміцнює українську демократію й не дасть можливості президентові, хоч би хто ним був, установити в країні такий самий авторитарний режим, який був за Кучми. На практиці ж ця реформа означає, що з рук єдиної людини, навколо якої могли згуртуватися демократичні сили країни, влада йде до рук наскрізь роз'їдених корупцією законодавчих зборів, які розриває суперництво вузьких інтересів і легко експлуатує Кремль. Оскільки парламентські вибори відбудуться вже в березні, у депутатів зараз голови болять не стільки за країну, скільки за своє місце у владі.

Сторона, що програла рік назад у схватці з Ющенком, разом зі своїми кремлівськими союзниками жадає реваншу, і це, зрештою, недивно. Віктор Янукович, який програв скандально відомі вибори, уже пізнав смак влади за Кучми, у кабінеті якого він був прем'єр-міністром, і зараз хоче ще. Президентові ж Росії Володимиру Путіну взагалі не до вподоби свободи, які персоніфікує поява Віктора Ющенка на політичній арені. Нещодавня спроба Росії натиснути на Київ газовим важелем зайве показала, що, щоб покарати Україну, Росія готова пожертвувати іншими інтересами, зокрема, довірою європейських покупців газу.

Найбільш вражаючим у тому, що сталося за минулий рік, стала нездатність як самого Ющенка, так і його колишньої союзниці Юлії Тимошенко закріпити успіхи «помаранчевої революції». Ющенко каже правду, стверджуючи, що свобода перетворила Україну. Люди більше не бояться спецслужб. Однак процес просування реформ було зірвано вже влітку, коли між Ющенком і Тимошенко стався розрив і її було звільнено з посади прем'єр-міністра.

Становлення України як суспільства із працюючою демократією, в якому авторитарний вплив Кремля був би зведений до мінімуму, важливо насамперед для Європейського Союзу. Росія – серйозний сусід України, і вона має в цій країні законні інтереси, однак не можна, переслідуючи ці інтереси, підривати суверенітет України.

Торік Європейському Союзу варто було б з більшим ентузіазмом відгукнутися на кроки в його сторону, які розпочав Ющенко. І якщо Європа не могла запропонувати Україні повноправного членства в ЄС, вона могла б хоча б натякнути на таку можливість.

Щоправда, обіцянки навіть найрайдужніших європейських перспектив не могли б стати для Ющенка вирішальним фактором. Українську демократію повинні будувати самі українці. Вони здебільшого самотужки провели «помаранчеву революцію». Вони ж повинні тепер не дати зруйнувати її завоювання.