Конституційний договір ЄС вступив у стадію схвалення країнами-членами ЄС. Україна з інтересом стежить за дебатами навколо договору і щиро бажає прийняття європейської Конституції у всіх країнах-членах та набуття нею чинності.

Дебати навколо Конституційного договору стосуються і внутрішнього зміцнення Союзу, який розглядається передусім як політичний проект, так і його подальшого розширення до географічних меж нашого континенту.

У рамках дебатів про ЄС активно обговорюється і питання нинішніх і майбутніх меж ЄС. Роздуми про межі ЄС отримали значний стимул після української «помаранчевої» революції, одним із «послань» якої було гучне «Так!» європейському розвиткові України на засадах спільних європейських цінностей і стандартів. Події в Україні не тільки нагадали про нашу географічну й історичну приналежність до європейської цивілізації, але й засвідчили наш нерозривний політичний, ціннісний та ментальний зв'язок із Європою. Україна підтвердила, що її проект на майбутнє – це європейський проект. Таким чином, «помаранчева революція» не просто привернула увагу до нашої країни, але і міцно закріпила її в європейському порядку денному.

Коли ми говоримо про спільні європейські цінності, ми виходимо з того, що сміливий і амбітний проект Великої Європи не може мати нічого спільного з боязкою замкненістю ЄС на собі, зі згодою на появу нових ліній поділу, з можливістю виключення деяких країн із процесів розширення. Такі обмежувальні підходи, які часом даються взнаки у французьких політичних колах чи в політичних рішеннях, на жаль, зробили б із нинішнього розширення всього лише подолання поділу Європи, свого часу породженого Ялтинськими угодами. За таких умов ідеї про припинення розширення не можуть сприйматися нами інакше, як новий поділ континенту, як своєрідна завуальована «нова Ялта».

Що ж до меж ЄС, то для нас це питання має цілком очевидну відповідь, яку ми знаходимо у статті 1-й розділу 1-го глави І Конституційного договору, яка гласить: «Союз відкритий для всіх європейських держав, які поважають його цінності і які зобов'язуються спільно їх обстоювати».

Ми цілковито усвідомлюємо розмаїття і складність завдань, які ми поставили перед собою з метою вступу у майбутньому до ЄС. Ми свідомі того, наскільки важким і тривалим є наше «домашнє завдання» з засвоєння і впровадження спільних цінностей, що потребуватиме глибокого реформування політичного й економічного життя, зміцнення правової держави та громадянського суспільства. У цій справі ми сподіваємося на підтримку країн ЄС – як нових його членів – наших безпосередніх сусідів, так і членів-засновників.

Хочу підкреслити, що по відношенню до Європи Україна є і буде не тільки отримувачем європейського досвіду і допомоги, але і постачальником, зокрема, європейської безпеки.

Адже Україна є і залишатиметься чинником стабільності: ми готові долучатися до практичних аспектів втілення Європейської стратегії безпеки шляхом спільного реагування на надзвичайні ситуації та спільній участі у врегулюванні криз, маючи значний досвід подібних операцій під егідою ООН. Наші миротворці, які, наприклад, набували досвід на Балканах разом із французьким миротворчим контингентом, можуть долучатися до миротворчих операцій, які провадяться ЄС у різних частинах світу. Ми готові надати наші спроможності у галузі дальніх авіаперевезень та взаємовигідно співпрацювати у космічній сфері.

Україна вже активно співпрацює з ЄС і ОБСЄ у врегулюванні Придністровського конфлікту. Ми готові забезпечити Євросоюзові стабільність і безпеку транзиту енергоносіїв.

Україна щиро прагне сталих і конструктивних відносин з нашим великим сусідом Росією. Свій перший візит за кордон після вступу на посаду глави держави я здійснив саме до Москви. Ця країна є нашим стратегічним партнером, з яким ми прагнемо вибудовувати прозорі, рівноправні і взаємовигідні відносини. У наших європейських та євроатлантичних прагненнях ми враховуємо інтереси Росії. У Франції, де традиційними є особливі симпатія і потяг до Росії, деякі відомі політики вважають, що визнання європейського покликання України може бути сприйнято як щось «антиросійське». Гадаю, що це помилковий підхід. Адже як можна вважати негативом зміцнення поряд із Росією простору демократії, дотримання прав людини, політичного плюралізму, вільного економічного розвитку?

Президентські вибори в Україні привернули увагу до розмаїття України, до її регіональних контрастів, а також мовних і релігійних відмінностей. У такій централізованій та унітарній державі, як Франція, це часом перебільшено тлумачиться як слабкість української держави. Звичайно, наші відмінності отримали загострене і перебільшене тлумачення під час останніх виборів, коли політичні сили, що перебувають у полоні віджилого старого мислення, навмисне спекулювали саме на тому, що відрізняє українців одне від одного.

Українці вбачають у розмаїтті своєї країни не недолік, а перевагу. Для мене наші відмінності й неоднорідності є рушієм розвитку України. І мій оптимізм засновано на тому, що за роки незалежності Україна ніколи не знала міжетнічних конфліктів чи мовної й релігійної ворожнечі. Наша політична свідомість і традиційно притаманна нашому народові терпимість допоможуть всім нашим співвітчизникам усвідомити, що у контексті європейських цінностей наше розмаїття є перевагою і фактором конструктивного розвитку, а не джерелом згубних пристрастей і ворожнечі, не гідних сучасної епохи.

Україна – це молода політична нація, яка твориться на ваших очах. І в її розмаїтті слід вбачати множинність, притаманну нинішньому і майбутньому Європейському Союзу, який, я переконаний, невдовзі матиме свою Конституцію. Це відкриватиме нові перспективи і для України.