Роман, про який мова,  - Здобув диплом конкурсу «Коронація слова - 2009». Дія роману розпочинається у далекі 80-ті роки минулого сторіччя. Перша частина книги «Чистилище» - своєрідна прелюдія композиційна: у пологовому будинку напередодні Нового року зустрілися породілля --  студентка Іринка, вірменка Арміда, Ольга, Віра, котра хотіла сина, а народила третю  дочку, Світлана, яка перед пологами розлучилася з чоловіком, Наталя, дитина в якої  при пологах померла, а також рідні, лікарі, нянечки, акушерки ... Один із головний вузликів сюжетної інтриги, що отримує подальший розвиток: від хлопчика з родовою вадою відмовляються батьки. «Усі вмить завмерли і напружено. Ось воно!. Те, про що інколи кажуть з екрану телевізора, чого постійно побоюється персонал пологових будинків, чиє підозріло-насторожено ставлення так болісно зачіпає звичайних, незловмісніх породіль. Ось воно - ВІДМОВА ». Завдяки щасливому збігові обставин, хлопчика всиновлює Наталя.

 Авторка не минає жодної промовістої деталі такої, здавалося б, буденної для жінок справи як пологи, правдиво змальовує щирі почування молодих матерів: «Невже, нарешті?» - Подумала Іринка і знову здивувалася тому, що вона - МАМА ... Це було так дивно. Це змінювало геть усе в її житті. Далі вже ніколи не буде, як було. Чи це добре? ». 

 Події роману  продовжуються через двадцять років (друга і третя частини роману - «розсипані пазли» та «Інші часи»). Це - розповідь про дітей, котрі народилися в один день і долі яких  дивовижним чином (світ тісний, як горіхова шкаралуща!) переплелися у новому столітті й тисячолітті, і коли читала роман,  кількаразово згадувала великого розумника Ейнштейна, котрий утверджував, що в природі нема нічого випадкового, а якщо нам щось  таким здається,  то це  результат наших неповних знань.  На прикладі кількох родинних історій письменниця прагне заповнити прогалини зяючі читацького знання психології, зокрема, ближче до теми роману: сімейних, сексуальних, поколіннієвіх стосунків.

 Молодь проходити на життєвому шляху обов'язкові  періоди становлення і пошуку досконалості, що супроводжуються відчуттями загального незадоволення собою, болем у душі. Нявність фрустрації формує небажані риси характеру: агресивність, підвищену збудлівіть, або навпаки, пасивність, апатію, депресивні стани. Неспромога опанувати себе, марне очікування позитиву в молодому віці невиправдано  тотальні і скоріше зумовлені внутрішніми неусвідомленімі процесами. Діти страждають через непорозуміння з батьками, відчуваючи відірваність від землі обітованної. Вони почуваються обділеними любов'ю, їм бракує поваги й розуміння, що (так їм видається) їх знеособлює, обеззброює. Ці болючі процеси  можна пояснити і зовнішніми чинниками, вони, ці фактори вельми багатозначні: зміна поколінь у романі збіглася із розпадом радянської імпереї та глобальною ядерною катастрофою у Чорнобилі. «Вже повертаючись з прогулянки, втомлені, але щасливі, дорослі всіліся на парапеті фонтану, що неподалік від Головпоштамту (київського -- Т. Д.) вгамували дітей, прілаштувалі їх у себе на колінах і усміхнулися до фотографа, щоб залишитися такими назавжди (...) - Антоне, яке число сьогодні?  --  Двадцять шосте.  - Так і запишемо - двадцять шосте квітня тисяча дев'ятсот вісімдесят шостого року ». 

 Аби якось змінити обставини життя, молоді люди пускаються берега, утрачають душевну рівновагу, всіляко ескападують, тим самим провокуючи нові ситуації нерозуміння, осуду і неповаги з боку дорослих і викликаючи вогонь на себе, досягають  якраз протилежного ефекту. Таке собі перпетуум-мобіле хворобливого  процесу зміни поколінь!

Письменниця не переймається   тільки  аналізом поведінки молодих героїв. А як впливають добрі чи злі вчинки дорослих на моральну ситуацію? На долю дітей? На їхній вибір? На оцінку й переоцінку духовних, моральних, життєвих цінностей?  Письменницька уява М. Іванцової відповідає на ці питання багатофункціонально й нічим не обмежує себе, окрім одного - точно зображує типові події і характери у типових обставинах. Авторка безжально-безкомпромісна у змалюванні давно зниклої у часі епохи тотального дефіциту, відсутності у крамницях найпотрібніших для прожиття речей, і багато чого такого, про що навіть не здогадується теперішнє покоління початку третього тисячоліття: «За таким життям, між базаром і дитиною в іншому місті, Світлані було не до домівки і не до здоров'я. Однокімнатна квартира у старенькому будинку була швидше нічліжкою, де вони спали, перехопили щось на вечерю та зігрівшісь у душі. Та й не було для кого - Леся вже пішла до школи у бабусі, і ніби, була задоволена таким життям,  правда, час від часу просила привезти для компанії братика чи севтрічку ».

Сюжетні перипетії, що вельми насичені персонажами і подіями, переповідати не буду, скажу тільки, що все закінчилося добре ідеально. І це єдиний недолік роману, літературний напрям  якого, на мою думку, можна було би назвати новим реалізмом.