На запитання Літфоруму відповідає відомий поет, перекладач і драматург з Харкова Олександер Ушкалов.

Так, мій батько професор, доктор філології. І це насправді кльово!

Аніскілечки. Коли твій перший читач доктор філології… Словом, тоді ти не пропадеш, бо тобі відразу ж дають зрозуміти, що так, а що не дуже... І всі “обломи” йдуть тобі на користь – учишся потроху. Власне, так було і з моїм романом «БЖД», що має вийти десь за пару місяців у «Факті». Коли мій старенький прочитав його першу версію, то мені навіть незручно казати, що я тоді від нього почув.

А хто такий Слава? Упс… я, здається, неправильно зрозумів питання. Славу ми ніяк не ділимо, у Жадана – своя слава, у мене своя. Жадан мій друг, і цим усе сказано. Нам нема чого ділити.  

Так, доволі багато. Дуже цікаво розвіртуалюватися, коли спочатку довго спілкуєшся з людиною мейлами, або в ЖЖ, а потім зустрічаєш у реальному житті. А в віртуалі, до речі, спілкуюся не лише з українцями. Є прикольні люди з Росії, мейлуємось із кількома цікавими авторами з Німеччини й Австрії... Якщо чесно, не уявляю, що б я робив без інтернету... Став би мандрівником, мабуть.

Важко сказати, бо я за кордон не потикався жодного разу, якщо не брати до уваги Білгородської області братньої Російської федерації. Друзі розповідають про Польщу, Канаду, Штати, Німеччину. Ясна річ, усі вони розповідають різне. Хочу ближчим часом зробити собі паспорт, назбирати бабла й трохи покататися. Єдине, що можу сказати напевно – на ПМЖ нікуди не збираюсь, мені й тут непогано.

Правду кажучи, вже давненько не перекладав. Кого хотілося б? З німців, певно, Томаса Брусіга. Кілька його романів нещодавно «Кальварія» видала. Якщо брати російську, то із задоволенням попрацював би над текстами Івана Вирипаєва. Є такий московський драматург і кіносценарист. Я відкрив його для себе зовсім недавно. Словом, зайшов якось на репетицію до своїх друзів, а вони проганяли на експериментальній сцені вирипаєвський «Кислород». Я прозрів і відразу ж знайшов його тексти в інеті... До свого роману «БЖД» навіть епіграф із Вирипаєва взяв. Щось у ньому є таке, я навіть до кінця не можу збагнути, що саме…

Робоча обстановка, безлад тобто. Телефон, ноутбук, ще один комп, кілька мобільників, якісь таблетки знайшов, папірець із телефоном дільничного, три брудні філіжанки, дискети, каталог ковбас із найближчого маркета… Не знаю чого, але мене це надихає.

На жодне... Себто при таких розкладах, як зараз, Харків я не проміняю на жодне з міст. А якщо стануться якісь катаклізми, наприклад, якщо комусь із наших політиків стрельне в голову приєднати моє місто до Росії, тоді одне з двох: або я стану терористом, або звалю в Чернівці. Мені там подобається.

Якщо чесно, то з мого попереднього досвіду – суцільні головняки. Любов – це суцільні головняки й напряги, ось так. Я от велосипеди люблю, в хорошому сенсі слова... Люблю за те, що вони їздять, і за те, що мовчать. Навіть не знаю, за що я їх більше люблю.

Важко сказати. У мене є книга поезій, збірка п’єс. Скоро буде роман, і я наразі починаю працювати над наступним. Тобто я бачу себе в літературі там, де мене будуть бачити мої читачі. Так, мабуть. Якщо конкретніше, то в поколінні “двотисячників”. Десь поруч із Лазуткіним, Коцаревим, Горобчуком, Коробчуком, Гадзінським й іншими прикольними чуваками (ще кількадесят імен), які не стоять у когось на конвеєрі й намагаються зробити собі ім’я більш-менш самостійно.

З тих, хто ще мало відомий в Україні, – Брусіга й Вирипаєва, тобто тих авторів, яких я б залюбки переклав. Бачив у якійсь антології уривок прози зовсім зеленої польки Дороти Масловської. Кажуть, у «Фоліо» незабаром вийде її книга. Ті кілька сторінок були ульотні, тож я з нетерпінням чекатиму. Ну й ще – Юліана Шпола, бо певен, що його мало хто читав. А я від нього фанатію, особливо від роману «Золоті лисенята». Власне, за місяць-другий, у «Смолоскипі» вийдуть його вибрані твори, які я впорядкував. Це буде бомба, сподіваюся.