Одним із перших, але далеко не найсильнішим, перші сторінки «заляпав» Іван Краснов зі своїм «Один в полі воїн». Одразу ж кидається бажання автора втиснути у формат «малого» силу масштабного сюжету, але тут стався прокол—картинка загубилася, відчуття написаного втратилося, як слово на піску, по якому пройшлася хвиля. Ідея непогана, але ж так недопрацьована, із-за цього насідає враження пустого, недомовленого.

Наступною стала Тала Владмірова («Зустріч»). З перших стрічок налякало кволими, відверто-надуманими діалогами і рядовим сарказмом, але все інше майже так як треба. Йдеться за легкий для сприйняття стиль, цікаву ідею і неочікуване закінчення. Правда, є хвороба попередника—замало картинок. Фантазії немає з чого ліпити послідовний образ.

Наталія Щерба («На дні»). Найкраща з того, що підніс цей номер. Стиль напрочуд гарний цікавий, та й сюжет забігає на верхню шкалу «відмінно». Все лаконічно, стримано, але водночас із глибоким враженням від продуманості  тексту і «правильного» причинного ланцюжка подій.

«Бартер» Юрія Муляра.

Багато повторів, то підряд речення із затяганим вживанням слова «життя», то слова «справжні». «Муляє» око. Багато тлумачень і так зрозумілих слів, занадто багато розжовувань—«ковтається» і без цього. Картинки немає. Немає і стиковок по тексту—герой доволі довго (більше двох тижнів) висить над планетою, але про її характеристики дізнається лише перед «обличчям» читача. І ц еВ часи, коли можливі одинокі польоти в космос і емоційні роботи, що дуже дивно. Ще ріже сприйняття постійне згадування за замінники фруктів у харчуванні; добре нормально їжі немає, але ж замінники фруктів то є, де замінники м’яса, коли вони є навіть зараз, не в далекому н-ому тисяч років майбутньому? Не те. Зовсім.

Олександрина Ван Шафе. «Пір’я фенікса». Цікава й оригінальна сучасна казка.

«Банк» Олега Кримова—оригінальний ідеєю твір, але банальний наповненням—емоцій мало, картинок теж. Ніби переказ, але мова пристойна, а діалоги живі, з легким супроводом «свого» стилю.

Антон Тудаков і «Навь». Добре. Непередбачуване.

Пауль Гессен і «Дівчинка з бластером». Та ж нісенітниця, що й в наступному номері. «Ноу коментс».

Літературний кінець номеру трагічний, але деякі роботи, правда-таки, можна прочитати із задоволенням.