Справжнє кіно

Рано-вранці на світанні

Відчинила я вікно...

У вікні, як на екрані,

Дивовижне йшло кіно.

Ґелґотіли справжні гуси,

Справжній півень: ко-ко-ко,

Із хліва несла бабуся

У дійниці молоко.

І мені квітчасту чашку

Аж по вінця налила.

Кицька нюхала ромашку,

Що під плотом розцвіла.

Сонце сходило поволі

Крізь легесенький туман,

Чорнобривці і красоля

Пахли на увесь екран.

Пес Бровко м`якенькі лапи

Подавав мені в вікно...

Як то добре рано встати,

Бути в справжньому кіно.

У бабусі

У хатині у бабусі

Вікна світяться вночі –

Там тепленько, як у вусі,

Ще тепліше на печі.

В шибку хукає знадвору

Холоднюча темнота,

Вітер виє із простору,

Снігом хатку заміта.

І мороз у двері шкряба,

У щілини лізе знов.

„Не пущу, -- говорить баба –

Йди туди, звідкіль прийшов”.

Холод сердиться, лютує

Попід хатою вночі...

Тепле літечко зимує

У бабусі на печі.

Мурко та Сірко

Мурко подружив із сусіднім Сірком,

Мурко за Сірком всюди бігав слідком.

Відразу немов підмінили Мурка –

В бабусі сметанку злизав з молока.

А щоб догодити сусідському псу,

В бабусі з комори украв ковбасу,

Багато чого від Сірка перейняв,

Почав забувати котяче „няв-няв”.

І навіть бабусі почуть довелось –

Мурко по-собачому гавкнув якось.

Я знаю, від чого біда отака –

Бо котик позичив очей у Сірка.

Птаха і мураха

Через ліс летіла птаха,

Ота птаха –

Добра дбаха.

В неї в дзьобі не комаха,

А велика грудомаха –

Отакенна грудомаха,

Аж не видно із-за неї,

Що летить над лісом птаха.

Йшла мурашка по стежині,

Як годиться господині,

Щось таке несла на спині,

Щось таке несла в торбині,

Аж не видно із-за неї,

Хто ішов там по стежині.

Ой же ж птаха напташила,

А мураха змурашила.

Сойка в вирій відлетіла

Сойка в вирій відлетіла,

Ситняги стоять руді...

Сніг лекжить, мов птаха біла

У покинутім гнізді.

Я спинився недалечко

І міркую навздогад:

Сніг висиджує в гніздечку

Невеличких снігурят.

Коник

В житі коник: жив-жив-жив –

Знову я до жнив дожив.

Час надходить жито жати,

Буду людям помагати.

Бо не справжні то жнива,

Коли в полі

На роздоллі

В житі коник не співа.

Стрики-брики і музики

Йшли по вулиці музики,

А назустріч стрики-брики.

„Ви куди це, стрики-брики?”

„Ми шукаємо музики”.

„Вас вітаєм, стрики-брики!” –

В струни вдарили музики.

Стрики-брики руки в боки,

Почалися танці-скоки.

Так музики вигравали –

Струни геть усі порвали.

А веселі стрики-брики

Геть побили черевики.

Жабеня

Мама жаба із городу

У листочку носить воду.

Із квіткового пилку

Варить к-в-ашу нашвидку.

Нетерпляче жабеня

І собі клопочеться:

-- Ква-ква-квапся, люба мамо,

Ква-ква-к-в-аші хочеться.

Козеня

Стриб! Гоп! Козеня

Подалося навмання

По городу, по леваді,

І ніхто не зупиня.

Ще й гукає: „Ме-мене

Аніхто не здожене!”

Стриб! Гоп! Коло броду

Та й шубовснуло у воду.

Хвалькувате козеня

Заволало навмання:

„Хай хоч хтось наздожене,

порятує ме-мене!..”

Із травиці-росяниці

Із травиці-росяниці

Через бережок

Стрибнув коник у пшеницю,

Стрибнув і замовк...

Там позбирано покоси –

Літечку кінець...

Перестрибнув з літа в осінь

Коник-стрибунець.

Надвечір`я

Куди не йди – цвітуть сади

І обіцяють нам гостинці...

Сидять під хатами діди

Із самотою наодинці.

А соловейки у гіллі

Ведуть змагання між собою.

І сонце рідно до землі

Припало теплою щокою.

Хмаринка лагідна мала

Його у путь випроводжає.

А вишня вибігла з села,

Услід хустиною махає.

Народження пісні

Я йшов лугами навпростець,

Де трави у коліно,

Знайому пісню вітерець

Співав над полем -- линув.

Шуміли в ній бори, ліси

І грали десь цимбали,

Козацькі давні голоси,

Мов з-під землі, лунали.

І моря Чорного прибій

В кайданнім передзвоні

Я чув у пісні вітровій

У себе біля скроні.

Ловив я звуки на льоту

В повітрі голубому

І вивчив пісеньку оту

Дорогою додому.

І поки йшов я поміж трав

По молодому листу,

З верби сопілку змайстрував

Зелену, голосисту.

Тоді вдихнув пісенний звук

У дудочку вербову,

Озвався гай, озвався луг

На ту правдиву мову.

Шуміли в ній бори, ліси

І грали десь цимбали...

Уже й пташині голоси

Ту пісню підіймали.

Затихнув я, бо йшов здаля.

Дай, думаю, спочину...

Аж чую – вся моя земля

Співає Україну.