ВІРШІ ДЛЯ ТИМКА

БДЖІЛОНЬКА

Мамо, бджілонько моя,

Як тебе кохаю я!

Я нічого ще не вмію,

Але є у мене мрія:

Підростатиму швиденько,

Все робитиму, рідненька,

Щоб татусь хвалити міг

Любих бджілоньок своїх.

ТИМОФІЙКО

Ох, цей хлопчик Тимофійко!

Хоч малий, але мудрійко.

Із м’ячем погрався трішки,

Закотився м’яч під ліжко.

Він дістать його не просить,

Швидко віника приносить,

Подає бабусі владно:

Покажи на що ти здатна!

ДОЩИК

У останній день зими

Погуляти вийшли ми.

Раптом дощик: крап, крап, крап...

Не зупиниться ніяк.

Із гілок верби й берізки

Краплі падають, як слізки.

Навіть пташки полякались,

Десь у затишок сховались.

Ми з Тимком дощеві раді,

Він не став нам на заваді,

Ми давно весну чекаєм -

З парасолькою гуляєм!

НА МАЙДАН!

Помаранчевий Майдан,

Прапори повсюди.

З усієї України

Тут зібрались люди.

Я крокую на Майдан

З мамою і татом -

Ми сьогодні Україну

Будем захищати!

МИ - НАРОД

Ми поїдем на Майдан

Зі всіма співати:

«Нас багато, нас багато,

Нас не подолати!»

На майдані - наш народ,

Там неначе свято.

«Нас багато, нас багато,

Нас не подолати!»

Я - народ, і ти - народ,

Як і мама з татом.

«Нас багато, нас багато,

Нас не подолати!»

ТІМИНА МАШИНА

Поламалася машина,

Тіми іграшка любима:

Садовив звірят катати,

Відвалилися дверцята.

Ми не будемо питати,

Хто у цьому винуватий,

Приладнаєм двері вмить

І почнем звірят возить.

КИЦЯ

Нашій киці не сидиться,

Горнеться до мене киця.

Я сьогодні до сніданку

Дав їй трішечки сметанки.

І тепер вона муркоче,

Що іще сметанки хоче.

ПРОБЛЕМА

У маленького Тимка

Є проблема. Ще й яка!

На прогулянці машини

Називає безупинно:

“Мерседес”, “Фольксваген”, “Шкода”,

“Волга”, “Таврія”, “Тойота”...

Каже: «Вчись, бабусю, вчися,

На емблему подивися!»

Всі підряд назвати може,

Раптом став і ледь не в сльози:

«Я давно всі марки знаю,

А цієї не вгадаю.

Хто, крім тата, скаже, хто,

Як назвати це авто?!

САМ

Я дзвоню своїй бабусі,

Пильно в слухавку дивлюся.

Ні, не видно баби Зіни,

Лиш знайомий голос лине:

- Та невжеТимко? - питає.

- Сам дзвоню! - відповідаю.

- От так диво! Ну, нівроку!

Малюку лишень два роки!

Де той Київ, де Полонне -

А знайшов по телефону!

Як тобі вдалось, дитино? -

Не вгаває баба Зіна.

А секрет простий в Тимка:

- Є тут кнопочка така!

Зінаїда ОЛЕКСЕНКО

Народилася 17 грудня 1948 року в м. Миргороді на Полтавщині. Закінчила Миргородський керамічний технікум та Львівський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва. З 1968 року живе і працює художником фарфорового заводу в м. Полонному Хмельницької області.

Друкувалась у колективних збірках: «Полонь» (2000), «Безсоння вишень» (2000), «Осик осінній сон» ( 2001), «Творче Поділля. Ювілей» (2003), «Антологія сучасної новелістики та лірики України - 2004» (2004), часописах «Літературна громада», «Склянка часу».

Автор книжки «Очима серця» (2004).

Лауреат районної літературно-мистецької премії ім Олени Пчілки.