На небі сяють зорі ясно,

Кругом затихло все і спить.

Лиш тільки зайченя пухнасте

Залякано в кущах сидить.

Чого боїшся ти, зайчатко?

І хто тебе перелякав?

Де твоя мама, де твій татко?

Від кого прудко утікав?

Сидить, мовчить, надувши щічки

І слізки капають з очей.

Боїться темнової нічки?

Чи, мо` і вовка? Чи й людей?

Узяв на руки я звірятко,

Погладив, ніжно обійняв.

Заснуло миле те зайчатко,

Лиш хвостик уві сні дрижав.

А як прокинеться сіренький

Я відпущу його у ліс.

Нехай знайде там маму й татка,

І більше вже не лиє сліз.

Якби був би я бароном,

До школи б не ходив.

По світі б я тинявся

Стежками серед нив.

І де б я не з`являвся,

Я б сіяв море трав.

Я правду кажу, друзі,

Ніколи не брехав.

Як в Африці бував я,

То лева за хвоста

Немилосердно смикнув.

І кинувся з моста.

В прозору воду Нілу.

А, може, і брудну.

Коли минав Манілу

Ішов собі по дну.

А там, таке от щастя,

Щупак лежав на дні

І він, повірте, друзі,

Сподобався мені.

І він мене на спину

Рішуче посадив

Помчався без упину.

І вивіз до олив.

Як ми собі обнялись,

І коли напились.

Мене вхопила сойка

І понесла у вись.

У рідний край примчала

І кинула в горох.

Це правда, чиста правда.

Це справді правда, ох...

Хлопчик взявся малювати,

Виніс фарби і папір,

Все б нічого, та – стрибати

З друзями побіг на двір.

Намальований собачка

Враз з листочка ожива,

Та нема у нього вушка –

Хлопчик не домалював.

Бідний песик гірко плаче.

Хто б його порятував?

Вушко причепив пухнасте,

Щоб він теж собі стрибав.

Та нема нікого вдома,

Щоб йому допомогли.

Всі покинули малого.

А повернуться коли?

Ось і хлопчик повернувся.

Враз прислухався на мить,

Що ото в його кімнаті

Тихо тихо дзявучить?

Двері відкрива і бачить

На письмовому столі

Цуценя сидить і плаче,

Сльози лиються на склі.

Тут він зрозумів, що сталось.

В руки олівця узяв

І маленькому собачці

Вушко вмить домалював.

Перестали слізки литись,

Хвостик весело метля.

І радіє хлопчик щиро,

А ще більше цуценя.

Якось раз малий Івасик

Ще й товариш його Стасик

Вирішили погуляти

І грибочків назбирати.

От ідуть вони в ліску,

Бачать - зайчик на піску.

Спить, морквинку обійняв.

-- Я б додому його взяв.-

Каже Стасику Іван,

Має торбу, як гаман.

Ближче підійти хотіли,

Та на гілку наступили.

І зайчатко враз почуло,

В ліс швиденько дременуло.

- Не журися,- Стасик Вені, -

Хай торбець лежить в кишені,-

В лісі зайцю краще жити

І за домом не тужити.

Тут же друзі всі вухаті

Будуть раді зайченяті.

Жив маленький їжачок,

Мав багато голочок.

-- Ой ! – стогнав, - як заважають,

Завжди щось та зачіпають.

То листочка, то травинку,

То комашку, то тваринку,

Мишку, бджілку і жучка,

Дощового черв’ячка.

Зачіпав усе, що не треба.

Зачепив він якось лева.

Лев розсердився, гарчить

І на їжачка кричить:

--Що зробив мені, їжаче !

З’їм тебе я, небораче.

--Ой, не їжте мене, пан...

Ой, колючий мій жупан.

Вам черевко заболить

Вмить.

От історія яка.

З того часу Лев могутній

Не чіпає їжака.

Любить шишки і гриби,

Її знаєм я і ти.

Як вона гойдає гілку

Значить це -- красуня……(білка)

Велику пащу й зуби має,

Він добре плава і пірнає.

І тішиться своїм болотом,

Тому зоветься……(бегемотом)

Далеко в Африці блукає.

Плямисту, гарну шкіру має.

А шия – наче батискаф,

Ну, звісно друзі, це - …(жираф)

Не лізьте в Африці у воду,

На березі лежить колода.

Та мить – колода оживає,

Хвостом на всі боки махає.

Найбільше їх у річці Ніл.

Впізнали?Хто це?…(крокодил)

Вище всіх вона стрибає,

На собі торбинку має.

І маля у ній „агу!”

Це, звичайно…(кенгуру)

Тук – тук – тук луна згори,

Гинуть гусінь і жуки.

Для дерев це справжнє свято,

Їх лікує добрий…(дятел)