5 листопада 2009 року  на центральній площі міста о 10.00 годині  було відкрито „Пам’ятний знак на честь 420-ої річниці надання Магдебурзького права місту Коростеню”.

    Коростенська міська рада, міський голова Володимир Москаленко, громада міста головним визначальним фактором для розвитку Коростеня вважають розуміння та дбайливе ставлення до його історичної спадщини. Для досягнення цієї мети використо-вуються різні заходи, в тому числі й відкриття пам’ятних знаків, що відображають хід історії міста.

   Проте, як показало нещодавне опитування працівників ТО «Коростеньтелебачення», мало хто з коростенців взагалі знає, що це за подія і чим вона визначна для Коростеня.

   Щоб дещо прояснити ситуацію скажемо, що в 1570 році Прокопій Мержевицький, який на той час був головою древнього Іскоростеня, подав прохання до великого князівства Литовського про надання містечку Магдебурзького права.

   Двадцять першого травня 1589 року литовським князем Сигізмундом  III це право було нарешті надане нашому древньому місту. Цим середньовічним документом городяни звільнялися від управління і суду великих землевласників та створювали власні органи місцевого самоуправління. Документ закріплював права міських станів – купців, міщан, ремісників, регулював торгівлю, опіку, успадкування, визначав покарання за окремі види злочинів.

    Щоб не порушити історичну правдивість цієї події, варто зазначити, що Магдебурзьке право зародило не тільки основи середньовічного демократизму, а прийшло на Руську землю разом з німецькими колоністами і вже князь Данило Романович та його наступники забезпечували їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адмініс-тративні інституції. Проте необмежені компетенції ради (магістрату) часто призводили до зловживань владою та міською олігархією.

   Тому для оборони загалу міщанства, наприклад у Львові, король С. Баторій     утворив 1577 року т. зв. ізбу гмінну — представництво міщан, яке відстоювало інтереси широких мас та було дорадчим органом для магістрату. У деяких містах (зокрема, західно-українських) надання Магдебурзького права супроводжувалося посиленням німецької і польської колонізації, обмеженням прав некатолицького населення (руське населення православного віросповідання, вірмени, євреї та інші не обирались до магістрату, не мали права вступати в деякі цехи тощо). За першими королівськими грамотами, в містах на Магдебурзькому праві ради повинні були складатися з двох національностей — поляків і українців (католиків і православних), але поляки часто витісняли українських міщан із міських рад. В Кам’янці були навіть три окремих національних юрисдикції: польська, руська (українська) і вірменська. Вони узаконювали нерівність у правах, зважаючи на стать, походження, віросповідання, що так нещадно експлуатувалося подалі за часів різних „зму” – феодалізму, більшовизму...

    Указом 1831 року Микола І скасував Магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 року.

    Говорячи сьогодні про «пам`ятникову» реальність Коростеня, необхідно нагадати місцевій громаді, що в наступному році Житомирщина прийматиме поважні делегації Міжнародного Шевченківського свята. А Коростень, як відомо, занесений до різних сучасних енциклопедій та антологій, як місто, де є пам`ятник Кобзарю (не  будемо згадувати, де він стоїть і в якому стані перебуває), і де  жив автор перекладів творів Великого поета на ромську мову Міха Козимиренко...