Вступаючи у дискусію на сайті «Літературного форуму», спробую відповісти на декілька запропонованих питань. Моє ставлення до М.В.Гоголя однозначне –малорос.Або говорячи більш конкретно, відповім словами Євгена Маланюка, котрий визначав позицію Гоголя як духовне капітулянство перед пануючою нацією. Проте, на моє переконання, віддавати Гоголя москалям не слід. Я не сказав вище, що Гоголь письменник російський, це абсолютно виключено. М.В. Гоголь яскравий приклад малоросійства у письменстві. Що ж до дефініцій, то можна говорити просто і відверто – Гоголь малоросійський письменник 19 стліття.

Ставлення до класики, гадаю, завжди повинне бути виваженим, розуміючи ту догму, що без класики не було б письменства взагалі. Але це зовсім не виключає дикусію про різноманітність та змістове наповнення класичних творів літератури. Можна, скажімо, обговорювати, не сприймати, дискутувати, але цілковите заперечення набутків минулого єсть невіглаством відносно не лише до самого минулого, а й до національного загалом.

Українську радянську літературу сприймаю без зайвої гарячковості. Мені приємно і солодко читати, наприклад, романи Михайла Стельмаха. Хоча я, скажімо, можу не погоджуватись із деякими позиціями автора, разом з тим розуміючи, що певні вкраплення у творах були даниною, м’яко кажучи, заполітизовності у літературі. Інша справа – цілковита бездарність графомана-пропагандиста, де відсутність таланту підмінялась запопадливістю і марнославством. І вже зовсім не сприймаю, і ніколи не сприйму тих авторів, фарбованих крис, особливо запопадливих землячків-хохлачків, учорашніх «громителів» і «викривачів» українського буржуазного націоналізму, а тепер «щирих» патріотів-демократів.

Дияспора – хороша штука, ми вдячні їм за збереження усього рідного там, за океаном чи у вільній Европі, тим паче за примноження в літературі. Якщо заплющити очі і назвати перших декількох авторів з діаспори, котрі спадають на думку, то це будуть, мабуть, Василь Барка та Іван Багряний. Хоча, як на мене, дияспора – це дещо інша Україна, не люблю коли з-заокеанні патріоти поучають «материкових» українців як слід жити тут, в Україні.

Читач-письменник-видавець-гроші-письменник-слава. Скажу так, зараз повно гімна, яке багато хто хоче видавати за зразок і приклад в сучасній літературі. Умовно це явище можна назвати так : гімно в кольоровій упаковці. Сумно не через це, сумно з іншого приводу, а саме, що багатьом це лайно подобається. Що ж, є попит значить є і пропозиція. Хоча, як на мене, саме тут несмачна пропозиція і формує попит. Не буду вдаватись до уточнень. Думаю, розуміючий і так усе зрозуміє.

Відносто кращих творів, то залишу це на час, котрий, як відомо, все відкриває...