Василь Чепурний видав у Чернігові книжку своєї публіцистики «Акурайку». Змістовно вона складається з трьох рівнозначних частин.

1. Редакторська колонка у редагованій ним газеті «Сіверщина», де він мовить про дитинство, дідів, бабів, родину, рідний край. Тут море штивної мови, радості буття, світла і світлості справжнього сіверянина: «недопадків», «смашненний сік», «великі чорні рогаті жуки, що ми їх називали раказорами», «Переплаче і буде здорове», «провчилась одну зиму і калідор», «У неділю снідати з нами баба ніколи не сідала: «Еге, ще у церкві служба іде!» «Бабо, так у нас же церкви нема в селі!» -- «Нічого, десь та і є!»».
2. Стаття «Помстимося Росії… любов'ю» та її посестри, присвячені Росії з українського погляду. Про цю статтю я вперше почув рік тому у Дніпропетровьску від Віктора Мироненка. Тепер і прочитав. Має рацію Чепурний – Росія неоднозначна, іде до свого розпаду, і нам, українцям варто бути готовим морально, психологічно а інституційно до цього розпаду. Переконаний – варто цю річ видати окремо масовим накладом.
3. «Щоденникові окрушини». Це, властиво, своєрідний «Щоденник письменника». Є тут чимало всього. І поезія. І проза. І мініатюри. І вражіння від життя і літератури. Не зовсім годжуся, що євреї не творча нація, бо єврейської літератури по справжньому ми ще не знаємо. Так само некоректно називати виразником німецької нації вихреста Гайнріха Гайне. Самі німці вважають таким виразником німця Ґьоте.

Загалом же «Акурайку» -- чудове, поживне і вартісне чтиво. Надалі праглося б від автора цільніших книжок – він це може  і мусить.