Держсекретар США Гілларі Клінтон завітала до Росії. За традицією вона зустрілась не тільки з вищим кремлівським керівництвом, але й з російськими правозахисниками. Президент Медведєв заявив, що задоволений зустріччю з пані Клінтон. Однак правозахисники не приховують свого розчарування.
Щоб зрозуміти ґрунт розчарування правозахисників, треба повернутись до візиту до Росії нині вже Нобелевського лауреата, президента США Барака Обами.
Традиційно американські президенти обов’язково зустрічаються з російськими правозахисниками та уважно вислуховують їх численні зауваження. Реакція на ці доречні зауваження потім реалізується двома шляхами: по-перше, під час розмови з черговим російським лідером американський президент «піднімає питання, щодо прав людини та свободи слова», а по-друге, самі правозахисники отримують значну технічну та матеріальну допомогу. Дивного тут нічого нема – треба друкувати правозахисні матеріали, випускати друковані ЗМІ. Гроші також потрібні на спостереження за ситуацією, щодо прав людини на території Росії, на кожному кроці виникають випадки, коли треба залучати до справи кваліфікованих адвокатів.
Звичайно, було б краще, якщо б гроші давав російській бізнес, якому близькі ідеї правозахисної діяльності, але російській бізнес пам’ятає, що Ходорковський сидить за ґратами і добре розуміє цей далеко не прозорий натяк влади – кому треба, а кому не треба давати гроші.
Візити американських президентів і їхні нехай ритуальні заяви – своєрідний захист від нападу кремлівців, котрого вистачає до наступного візиту.
Однак, Барак Обама уперше порушив цю багаторічну традицію: він приїхав, заявив Дмитру Медведєву, що той чудовий президент, Володимиру Путіну, що той талановитий прем’єр, потім зустрівся з правозахисниками, послухав їх, заявив, що вони чудові правозахисники... та поїхав.
Подібна поведінка збентежила російську опозицію. Почулися голоси, що Америка «лягла під Путіна» за підтримку санкцій проти Ірану та за повітряний коридор до Афганістану.
Нова стратегія: слідкую, але не втручаюсь...
Візит Гілларі Клінтон лише підтвердив неприємне передчуття: держсекретар також зустрілася з правозахисниками, уважно їх вислухала, сказала, що має оптимізм: адже президент Медведєв сказав їй, що має намір будувати у Росії відкрите правове суспільство, додала, що слідкує за ситуацією і... «висловила свої співчуття» – так заявляють правозахисники.
Звичайно, під час зустрічі з президентом Медведєвим жодного слова, щодо правозахисної ситуації в Росії сказано не було.
Ще більший подив правозахисників та опозиції викликала зустріч у Кремлі радника президента США Майкла Макфола, котрий веде напрямок Росії та Євразії. Зустрівшись із заступником голови адміністрації президента Владиславом Сурковим, пан Макфол заявив, що США відмовляються від критики російської «суверенної демократії», яку до речі видумав саме Сурков. Зміст ідеї Суркова в тому, що Росія, як суверенна держава має свою специфічну «суверенну» демократію, що відрізняється від західної моделі. Як приклад можливості існування «особливої» демократії наводилась китайська модель.
Адміністрація Буша піддавала цей «винахід» Суркова-Путіна нищівній критиці, але на цей раз пан Макфол заявив: «Ми дійшли висновку, що нам необхідно відмовитись від колишніх стандартів, що ускладнювали російсько-американське партнерство».
Таким чином, стиль пана Обами, і держсекретаря Клінтон не випадкові і є відображенням якоїсь нової доктрини, що можна назвати «доктриною недратування».
Як виглядає ця доктрина можна зрозуміти з пояснення уповноваженого з питань прав людині при президенті Росії Володимира Лукіна, до речі колишнього посла у США, котрий мав розмову з Гілларі Клінтон. «Звичайно вона знає про серйозні проблеми, про наші трагедії, вбивства журналістів і т.д., сказавши, що це перебуває у сфері її уваги. Однак, разом з тим, вона дала зрозуміти, що справа будівництва громадянського суспільства, демократичних структур – це справа своєї країни. Вони (американці) цікавляться базовими цінностями демократії. Але є конкретні речі, про них мають дбати громадяни кожної країни, про яку йде мова», – зазначив Лукін.
Цю дивну «серединну» позицію підтвердила і Людмила Алексєєва, видатний російський правозахисник, багаторічний керівник «Московської Гельсінської групи». Їй держсекретар США заявила, що Вашингтон «нічого не буде нав’язувати, але має намір відстоювати універсальні цінності демократії та прав людини».
Отже, поки що російським правозахисникам незрозуміло, як американська адміністрація буде визначати ту саму «межу невтручання» і як взагалі визначити її на тлі жорсткої поведінки Кремля, вбивств та репресій проти журналістів, відсутності виборів, несамовиту антиамериканську пропаганду на телебаченні та утисків опозиції.
Де має у цих умовах пролягати та сама межа, щоб американська адміністрація звернула на все це увагу.
І те, що усе це буде непросто підтверджує такий факт: під час візиту Барака Обами було досягнуто угоди, щодо утворення двосторонньої комісії стосовно спостереження у сфері прав людини та розвитку громадянського суспільства. З американської сторони головувати там буде Майкл Макфол, про якого було щойно згадано. А з російської... Владислав Сурков. Той самий автор «суверенної демократії», ідеолог та куратор «нашистів», котрі саме під час візиту пані Клінтон протизаконно пікетували будинок правозахисника Олександра Подрабінека та погрожували йому фізичною розправою.
І як не протестували правозахисники, щодо призначення Суркова, роз’яснюючи абсурдність цього призначення, Кремль не звернув на протести жодної уваги.
http://bit.ly/eu8WL
