КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ та МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ в УКРАЇНІ
ПРОЕКТ
підготовлений
кафедрою конституційного адміністративного та фінансового права юридичного факультету
Львівського національного університету імені Івана Франка та обговорений у Львівській
обласній раді на засіданні робочої групи з питань опрацювання Концепції розвитку
територіального устрою та місцевого самоврядування в Україні
10-11 грудня
2007 року
КОНЦЕПЦІЯ
РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ
та
МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ в УКРАЇНІ
Львів – 2007 р.
120%'>
ЗМІСТ
text-decoration:none'>Передмова 3
text-decoration:none'>
text-decoration:none'>Розділ 1.
text-decoration:none'>Адміністративно-територіальний устрій України. Системи місцевого
самоврядування 7
text-decoration:none'>
text-decoration:none'>1. Мета реформи адміністративно-територіального устрою України
lang=EN-US> 7
text-decoration:none'>2. Адміністративно-територіальна одиниця. Система адміністративно-територіального
устрою. 7
text-decoration:none'>
text-decoration:none'>2.1. Базовий рівень – громада (сільська, селищна, міська)
lang=EN-US> 9
text-decoration:none'>2.2. Районний рівень – райони, міста районного значення (місто-район);
lang=EN-US> 11
text-decoration:none'>2.3. Регіональний рівень – АРК, області, міста обласного значення
(місто-регіон); міста зі спеціальним статусом.
lang=EN-US> 12
text-decoration:none'>3. Засади реформування чинного адміністративно-територіального
устрою України. Етапи впровадження реформи адміністративно-територіального устрою
lang=EN-US> 14
text-decoration:none'>
text-decoration:none'>Розділ 2.
text-decoration:none'>Повноваження органів місцевого самоврядування
lang=EN-US> 16
text-decoration:none'>
text-decoration:none'>Розділ 3.
text-decoration:none'>Фінансово-бюджетні аспекти місцевого самоврядування в контексті
реформ 19
text-decoration:none'>
text-decoration:none'>Розділ 4.
text-decoration:none'>Засади формування органів місцевого самоврядування
lang=EN-US> 24
text-decoration:none'>
text-decoration:none'>Розділ 5.
text-decoration:none'>Законодавче забезпечення реалізації Концепції розвитку територіального
устрою та місцевого самоврядування в Україні 25
Передмова
Якісне та системне вирішення проблем місцевого
самоврядування можливе за умови комплексного реформування системи адміністративно-територіального
устрою, системи місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, якісного
оновлення повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій,
перегляду порядку формування представницьких органів місцевого самоврядування,
а також внаслідок відповідних змін у фінансово-бюджетній сфері.
Основними принципами Концепції розвитку територіального
устрою та місцевого самоврядування України є:
lang=EN-US>реформування правового регулювання суспільних відносин в Україні відбуватиметься
за умов збереження чинного конституційного ладу;
lang=EN-US>вдосконалення механізму функціонування політичної та виборчої систем,
взаємодії органів публічної влади обумовлюється виключно об’єктивними умовами розвитку
суспільних відносин в Україні та проходить за умов:
lang=EN-US>верховенства права,
lang=EN-US>правонаступництва публічної влади,
lang=EN-US>дотримання прав та законних інтересів громадян України;
lang=EN-US>зміни територіальних кордонів органів місцевого самоврядування не можуть
здійснюватися без попереднього з’ясування думки відповідних територіальних громад;
lang=EN-US>обласні ради забезпечують обгрунтування доцільності визначення подальшої
системи адміністративно-територіального поділу відповідної області у межах загальновизначених
стандартів Державного реєстру адміністративно-територіальних одиниць України;
lang=EN-US>реформування системи адміністративно-територіального поділу проходить
поетапно і переслідує мету формування територіальних громад в Україні, які мають
достатньо матеріально-фінансових та адміністративних ресурсів для вирішення питань
власного розвитку та забезпечення консолідації та розвитку української нації, її
історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної,
мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Мета цієї Концепції
lang=EN-US> – сформулювати цілісне бачення вдосконалення системи місцевої публічної
влади, що слугуватиме основою майбутнього законодавства про державно-територіальний
устрій та місцеве самоврядування.
Оскільки засадами конституційного ладу України
є те, що:
lang=EN-US>Україна є унітарною державою, в Україні визнається і гарантується місцеве
самоврядування,
lang=EN-US>то реформування адміністративно-територіального устрою України та місцевого
самоврядування можна здійснювати в напрямку децентралізації публічної влади;
lang=EN-US>Україна є правовою державою,
lang=EN-US>то реформування адміністративно-територіального устрою України та місцевого
самоврядування необхідно здійснювати шляхом чітко визначених законами України
процедур, які б гарантували дотримання прав та законних інтересів територіальних
громад та громадян України;
lang=EN-US>держава гарантує та забезпечує механізм захи
lang=EN-US>сту права на місцеве самоврядування в Україні;
lang=EN-US>Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження
і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави,
lang=EN-US>то держава несе відповідальність за стан розвитку адміністративно-територіального
устрою та місцевого самоврядування в Україні;
lang=EN-US>Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України, є частиною національного законодавства України,
lang=EN-US>то в Україні діють усі ратифіковані міжнародно-правові акти, що встановлюють
міжнародно-правові стандарти в галузі місцевого самоврядування;
lang=EN-US>Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси,
які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального
шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського
народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної
влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією,
lang=EN-US>то є усі підстави стверджувати те, що в Україні є достатня конституційно-правова
база для подальшого належного розвитку матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування
в Україні;
lang=EN-US>Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою
охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і
реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до
закону,
lang=EN-US>то територіальна громада має мати право юридичної особи;
lang=EN-US>Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги
на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи
планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави,
lang=EN-US>то повноваження в галузях охорони навколишнього середовища мають бути
у виключному віданні органів державної влади і перебувати під особливим контролем
держави у разі їх делегування органам місцевого самоврядування.
Розвиток територіального устрою та місцевого
самоврядування України обумовлюється міжнародно-правовими стандартами у цій сфері.
Зокрема, відповідно до Європейської Хартії місцевого
самоврядування:
lang=EN-US>«Зміни територіальних кордонів органів місцевого самоврядування не можуть
здійснюватися без попереднього з’ясування думки відповідних місцевих громад, можливо
шляхом проведення референдуму, якщо це дозволяється законом» (стаття 5 Охорона
територіальних кордонів органів місцевого самоврядування);
lang=EN-US>«Будь-який адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування,
як правило, має на меті тільки забезпечення дотримання закону та конституційних
принципів. Однак вищі інстанції можуть здійснювати адміністративний нагляд за своєчасністю
виконання завдань, доручених органам місцевого самоврядування. Адміністративний
нагляд за органами місцевого самоврядування здійснюється таким чином, щоб забезпечити
домірність заходів контролюючого органу важливості інтересів, які він має намір
охороняти» (Стаття 8. Адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого
самоврядування).
Приступаючи до реформування системи адміністративно-територіального
поділу України, слід звернути увагу, на суттєву відмінність між принципами територіального
устрою, які застосовувалися на час його формування і тими принципами, які визначені
чинною Конституцією України.
Політико-правові принципи, що застосовувались
на час формування системи адміністративно-територіального поділу в часи УРСР переслідували
кардинально інші завдання та забезпечували виконання інших функцій, ідеологічне
та політичне навантаження.
Сьогодні законодавець визначив три основні
принципи територіального устрою України:
lang=EN-US>єдності та цілісності державної території,
lang=EN-US>поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади;
lang=EN-US>збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням
їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей,
етнічних і культурних традицій.
Передбачені засади територіального устрою визначають
загальний порядок взаємовідносин усіх без винятку територіальних одиниць в державі
і за своєю природою є універсальними. На сьогодні їх визнають і в інших політико-правових
системах. Проте, така універсальність не дає підстав говорити про універсальність
політико-правової природи усіх адміністративно-територіальних одиниць. Їхня універсальність
обмежується не лише функціональним призначенням, але й специфікою конституційно-правового
регулювання.
Розділ 1.
Адміністративно-територіальний устрій України. Системи місцевого самоврядування
1. Мета реформи адміністративно-територіального
устрою України
Основною метою реформування адміністративно-територіального
устрою України є об'єднання зусиль самоврядних інституцій (територіальних громад,
органів місцевого самоврядування, їх асоціацій, громадських та інших організацій)
та органів державної влади для утвердження і розвитку місцевого самоврядування та
забезпечення місцевим органам публічної влади реальної можливості здійснювати муніципальний
менеджмент з метою ефективного управління територією та збалансування загальнодержавних
інтересів зі спільними інтересами жителів окремих територій.
Передумовою належної організації державної влади
та місцевого самоврядування є вирішення проблеми ефективного державно-територіального
устрою. Існуюча модель організації публічної влади в межах окремих ланок адміністративно-територіальної
поділу не сприяє чіткому розмежуванню функцій та повноважень між рівнями органів
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Усе це суттєво ускладнює
виконання функцій державно-управлінського і самоврядного характеру.
2. Адміністративно-територіальна одиниця.
Система адміністративно-територіального устрою.
Відправною точкою даної Концепції є переосмислення
конституційно-правової природи поняття «адміністративно-територіальна одиниця».
Адміністративно-територіальна одиниця
lang=EN-US>– частина державної території в межах якої здійснюється публічна влада
(державна, самоврядна) з метою ефективного управління соціально-економічними
процесами по забезпеченню життєдіяльності місцевого населення. Кваліфікуючі ознаки
адміністративно-територіальної одиниці (назва, адміністративний центр, межа,
площа, внутрішня структура) визначені у Державному реєстрі адміністративно-територіальних
одиниць. Конституційно-правовий статус адміністративно-територіальної одиниці визначається
Конституцією України та Законом України «Про адміністративно-територіальний устрій
України».
lang=EN-US>Відповідно до Концепції, систему адміністративно-територіального устрою
формуватимуть: громада (сільська, селищна, міська); райони, міста районного
значення (місто-район); АРК, області, міста обласного значення (місто-регіон);
міста зі спеціальним статусом.
Оскільки, місцеве самоврядування означає право
і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання
і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції,
в інтересах місцевого населення, то територіальною основою формування органів
місцевого савморядування є лише той населений пункт який має статус адміністративно-територіальної
одиниці.
lang=EN-US>Відповідно до Концепції, адміністративно-територіальна одиниця виступає
територіальною основою формування органів місцевого самоврядування.
Лише адміністративно-територіальна одиниця має
можливість забезпечити адміністративну, фінансову та правову автономію органів місцевого
самоврядування у межах визначених Конституцією та Законами України. Як правило,
у коло населених пунктів, які не зможуть бути територіальною основою для формування
органів місцевого самоврядування потраплятимуть слабо розвинуті економічно та мало
чисельні населені пункти такі як села.
lang=EN-US>Мало чисельні населені пункти зі слабкою матеріально-фінансовою базою
можуть бути об’єднані в одну адміністративно-територіальну одиницю.
У випадку добровільного об’єднання декількох
населених пунктів з метою формування спільного представницького органу ради, на
території села може функціонувати одноособовий орган, який є у системі виконавчих
органів відповідної ради. Виключним правом відповідної ради, юрисдикція
якої поширюється на територію декількох населених пунктів, самостійно визначити,
які повноваження делегувати одноособовому органу, який діятиме на території відповідного
села.
Першочергове завдання реформи територіального
устрою – упорядкувати існуючі територіальні одиниці в чітку систему, що забезпечить
умови для організації ефективно діючої системи публічного управління.
Така система передбачає три рівні:
І. базовий – громади
(сільська, селищна, міська);
ІІ. районний
– райони, міста районного значення (місто-район);
ІІІ. регіональний
lang=EN-US> – АРК, області, міста обласного значення (місто-регіон); міста
зі спеціальним статусом.
2.1. Базовий рівень – громада (сільська, селищна,
міська)
Громада – адміністративно-територіальна
одиниці базового рівня у межах якої жителями села, селища, міста або їх добровільними
обєднаннями здійснюється місцеве самоврядування. Конституційно-правовий статус громади
визначається Конституцією України та Законом України «Про адміністративно-територіальний
устрій України». Особливості здійснення місцевого самоврядування на рівні громади
визначається Бюджетним кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування
в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про порядок формування
Верховної Ради АРК та представницьких органів місцевого самоврядування в Україні»,
«Про міські агломерації», «Про міста України», Про місцеві референдуми та інші форми
волевиявлення територіальних громад (загальні збори (сходи),громадські слухання,
місцеві ініціативи тощо).
На законодавчому порядку необхідно визначити
правовий статус добровільних адміністративно-територіальних утворень, характерних
для місцевого самоврядування і спрямованих на зміцнення його матеріально-фінансової
основи.
Будучи базовим рівнем адміністративно-територіального
устрою у громаді функціонують виключно органи місцевого самоврядування, які виконують
як самоврядні повноваження, так і здійснюють державне управління у межах делегованих
державою повноважень.
Враховуючи передбачені Конституцією складові
територіального устрою України (АРК, області, райони, міста, райони в містах,
селища, села) та її положення щодо визначення місцевого самоврядування (ст. 140),
можна зробити висновок, що здійснення місцевого самоврядування охоплює лише межі
населених пунктів. Питання про те, під чиєю юрисдикцією повинна перебувати територія
між населеними пунктами, залишається відкритим.
Слід звернути увагу на той факт, що перебування
одних адміністративно-територіальних одиниць у структурі інших створює не рівні
умови для виборців. Зокрема, порушується принцип «рівного виборчого права», який
передбачає не лише наявність рівної кількості голосів але й рівні можливості обирати.
Особливість правового статусу громади
lang=EN-US> обумовлюватиметься переглядом чиних меж територіальної юрисдикції сформованих
в Україні територіальних громад. Від тепер, простір, на який поширюється юрисдикція
територіальної громади, це не лише територія відповідного населеного пункту але
й землі навколо нього. Таке «укрупнення» меж правового розуміння поняття «громада»
забезпечить повсюдність місцевого самоврядування (поширить його на всю територію
Української держави) та сприятиме процесам укрупнення чинних територіальних
громади та забезпечить їх самодостатність.
При утворенні громад необхідно врахувати
специфіку тих населених пунктів, у складі яких існують інші адміністративно-територіальні
одиниці зі самостійним статусом. Такі утворення або повинні увійти до складу громади
з втратою їх попереднього статусу (самостійності), або виокремитися в самостійну
громаду, якщо для цього є необхідні передумови.
При утворенні громад (сільських, селищних,
міських) повинні враховуватися наступні критерії: чисельність населення; географічне
розташування; особливості організації промисловості чи сільського господарства тощо.
Органами місцевого самоврядування в громаді є
представницький орган (рада), голова громади (обирається громадою),
а також виконавчий комітет та інші виконавчі органи громади.
При цьому на законодавчому рівні немає необхідності
чітко визначати систему місцевого самоврядування усіх громад, оскільки вони суттєво
відрізнятимуться як кількістю населення, так і іншими важливими ознаками, зокрема
територією громади; кількістю підприємств, установ, організацій, розміщених на цій
території; наявністю та кількістю підприємств комунальної власності; станом розвитку
об’єктів соціальної інфраструктури, житлово-комунального господарства, охорони здоров’я,
науки, культури, торгівлі, побутового обслуговування; станом інженерних мереж, шляхового
господарства; оптимальною керованістю апарату управління; місцезнаходженням та місцевою
специфікою громади (наближеність до кордону, природні, екологічні, релігійні
та інші особливості).
На рівні Закону достатньо закріпити лише необхідність
формування вищевказаних органів громади, що служитиме гарантією функціонування місцевого
самоврядування в громаді. Проте визначення конкретної схеми управління та, відповідно,
системи виконавчих органів слід залишити за громадою. При цьому слід враховувати,
що система органів громади буде обумовлюватися такими чинниками:
lang=EN-US>чисельність населення та його структура (рід заняття, освіта, громадянство,
стать, вік);
lang=EN-US>особливості історичного розвитку та звичаї (традиції) територіальної
громади в галузі організації публічної влади (відсутність історичних традицій місцевого
самоврядування або ж мотивації для його розвитку);
lang=EN-US>особливості співвідношення приватного, громадського та державних секторів
(відсутність або ж незначна частка комунальної власності; присутність об’єктів державної
або ж приватної власності);
lang=EN-US>матеріально-фінансова база місцевого самоврядування (достатня для повноцінного
розвитку місцевого самоврядування або ж ні);
lang=EN-US>структура території (наявність реальної можливості її внутрішнього поділу
на складові частини – квартали, мікрорайони);
lang=EN-US>функція адміністративно-територіальної одиниці (столиця, адміністративний
центр ‑ обласний (районний), політичний центр, культурний (історичний, духовний,
туристичний ..) центр, місто-порт);
lang=EN-US>особливості правового режиму території (високогірні населені пункти,
райони;знаходиться на заповідній території, міста із спеціальним правовим статусом;
місто внесено до списку ЮНЕСКО, перебуває у договірних стосунках з містами інших
держав (міста побратими);
lang=EN-US>перебуває під впливом несприятливих техногенних факторів (населені пункти
30 км зони відселення, високий рівень забруднення навколишнього середовища і т.д.)
lang=EN-US> географічне розташування (прикордонне, портове, внутрідержавне розташування);
lang=EN-US>інвестиційна привабливість території.
Громада дозволила
б сформувати більш спроможну в організаційному і матеріально-фінансовому відношеннях
основу місцевого самоврядування, розвинути ближче до населення на базі основних
сіл соціальну інфраструктуру та оптимізувати видатки на соціально-економічний розвиток
території.
2.2. Районний рівень – райони, міста районного
значення (місто-район);
Другим рівнем адміністративно-територіального
устрою є район, місто районного значення (місто-район). Це проміжна (звязуюча)
ланка адміністративно-територіального устрою, яка дає можливість виконувати ті повноваження,
які потребують додаткової концентрації ресурсів та не можуть належним чином реалізовуватись
на рівні громади. Через район здійснюється державна політика на місцях, в ньому
вирішується основний обсяг питань життєдіяльності місцевого населення, район представляє
спільні інтереси самоврядних територіальних громад і забезпечує їх зв'язок з обласними
і центральними органами влади. Він являє собою сформовану модель сільської спільності
людей, на його основі мають вирішуватися питання відродження селянства як господаря
землі, носія моралі та національної культури.
Організація влади у районі є одним із найбільш
складних напрямів реформи, оскільки передбачає укрупнення існуючих районів, ліквідацію
районних державних адміністрацій, утворення виконавчих комітетів районних рад. Поряд
із цим необхідно виокремити міста, кількість населення у яких перевищує
70 тис., та надати їм відповідний статус міста-району (міста районного значення).
Предмети відання району – питання соціально-економічного
розвитку району, освіти, науки, культури, соціального забезпечення та захисту населення,
відносини транспорту, зв’язку, благоустрою території, управління якими доцільніше
здійснювати на районному рівні, а не на рівні громади. Зокрема, це утримання доріг
районного значення, закладів професійно-технічної освіти, забезпечення надання стаціонарних
медичних послуг тощо. Вказані повноваження забезпечують спільні інтереси населення
громад, що входять до складу району та реалізуються за рахунок коштів районного
бюджету.
2.3. Регіональний рівень – АРК, області, міста
обласного значення (місто-регіон); міста зі спеціальним статусом.
Регіональний рівень – область, місто-регіон (місто
обласного значення) найбільш складний з точки зору організації місцевої публічної
влади, оскільки передбачає виконання регіоном специфічних функцій. Це функції своєрідного
посередництва між державою та громадами. Тому ця складова реформи передбачає переосмислення
ролі і значення регіонів, формування виваженої регіональної політики.
Область, як вища ланка в системі адміністративно-територіального
поділу України, утворена з метою оптимального врегулювання відносин на регіональному
рівні. Особливість її конституційно-правового статусу в системі адміністративно-територіального
поділу України визначається ч. 2 статті 133 Конституції України, у якій закріплюється
поіменний перелік усіх областей в Україні.
Область, як адміністративно-територіальна одиниця
– результат діяльності держави по організації власної території та вирішення питань
регіонального рівня. Ідея ліквідації обласного поділу та переходу на іншу модель
адміністративно-територіального устрою на сучасному етапі є недоцільною і небезпечною
в умовах соціально-економічної та політичної нестабільності перехідного стану держави
та суспільства. Сучасний обласний поділ в Україні слід розцінювати як один з гарантів
стабільності конституційного ладу та територіального устрою держави.
Реалізація більшості засад конституційного ладу
(громадянська злагода; консолідація і розвиток української нації; захист суверенітету
і територіальної цілісності; унітаризм державного устрою; народний суверенітет;
багатоманітність форм економічного, політичного і духовного життя та інші) може
бути успішно реалізовано якраз на регіональному рівні і це потребує особливої уваги
до нього.
Конституційно-правовий статус області в Україні
полягає у забезпеченні співвідношення інтересів населення області з інтересами українського
народу, повноважень обласного представницького органу із повноваженнями інших суб’єктів
місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади.
Сучасний конституційно-правовий статус області
в Україні суттєво відрізняється від правового положення області на момент її заснування
в часи колишньої УРСР, яка на перших порах виконувала лише функцію адміністративно-територіальної
одиниці. Тепер область покликана виконувати також і функцію об’єднання територіальних
громад.
Дуалізм політико-правової природи області обумовлений
особливим місцем, що відводиться їй у системі територіальної організації держави.
Як об’єкт конституційно-правового регулювання область є адміністративно-територіальною
одиницею, яка визначає територіальні межі дії та систему місцевих органів публічної
влади; як суб’єкт конституційно-правових відносин область – сформоване державою
об’єднання територіальних громад, наділене правом вироблення та реалізації спільного
інтересу населення області шляхом прийняття рішень на обласному референдумі або
обласним представницьким органом – обласною радою.
На конституційно-правовий статус області впливають
слідуючи чинники: територіальний устрій України; форма правління; політичний режим;
соціально-економічні.
Суттєвий вплив на формування сучасного конституційно-правового
статусу окремих областей України мають акти Президента України, центральних органів
виконавчої влади, а також рішення територіальних громад, що мають спільний інтерес,
з приводу перерозподілу власних повноважень на користь свого обласного представницького
органу (обласної ради), який виступає координаційним органом по здійсненню спільної
діяльності цих територіальних громад.
Делегування окремих повноважень обласним державним
адміністраціям прикордонних областей свідчить не лише про децентралізацію державної
влади але й про залучення цих областей та їх органів до вирішення складних питань
зовнішньої політики, яку приводить Українська держава.
Обласна рада як представницький орган населення
області забезпечує процес вироблення і реалізації спільних інтересів територіальних
громад, які вона об’єднує і представляє його перед державою, а обласні органи державної
виконавчої влади забезпечують зворотній вплив держави на відповідні територіальні
громади та їх об’єднання через реалізацію управлінських функцій.
Для Автономної Республіки Крим слід передбачити
особливі умови здійснення місцевого самоврядування та проведення активної державної
політики в галузях туризму, охорони здоровя та відновлення навколишнього середовища.
Територіальна складова реформи передбачає лише
уточнення меж існуючих областей, проте адміністративна її частина охоплює формування
виконавчих комітетів обласних рад з одного боку та зміну призначення і, відповідно,
функцій обласних державних адміністрацій – з іншого.
Отже, на регіональному рівні функціонуватимуть
органи місцевого самоврядування (представницький – рада, та виконавчий – виконавчий
комітет), на які буде покладено увесь обсяг управлінських повноважень цього
рівня. Органи виконавчої влади – забезпечуватимуть нагляд та контроль щодо діяльності
органів місцевого самоврядування усіх рівнів (регіонального, районного, громад).
Предмети відання регіону – питання соціально-економічного
розвитку регіону, утримання вищих учбових закладів, установ перепідготовки кадрів,
спеціалізованих медичних закладів, утримання доріг регіонального значення, а також
відносини транспорту, зв’язку регіонального значення тощо.
3. Засади реформування чинного адміністративно-територіального
устрою України. Етапи впровадження реформи адміністративно-територіального устрою
Реформування адміністративно-територіального
устрою держави має переслідувати мету утворення адміністративно-територіальних
одиниць як ефективних управлінських структур, так і цілісних соціально-економічних
утворень, які були б достатньою просторовою і матеріальною основою для становлення
самоврядування і забезпечення потреб місцевого населення.
Надзвичайно важливим є те, щоб передбачувана
реорганізація обласних та районних адміністрацій у виконавчі комітети відповідних
рад не вплинула на пониження мотивації для її працівників. Соціальний статус новоутворених
структур та їх працівників має бути більш досконаліший з питань матеріального забезпечення
та їх відповідальності;
З метою забезпечення правонаступництва публічної
влади (державної та самоврядної), реформування адміністративно-територіального
устрою України слід провадити за наступною схемою:
Етап перший.
Утворити при обласних радах власні виконавчі
органи, підзвітні і підконтрольні відповідним радам, що виступатимуть правонаступниками
обласних державних адміністрацій в частині делегованих повноважень.
Етап другий.
Сформувавши нову якість обласної ради, законодавець
зможе покласти на неї завдання:
lang=EN-US>провести інвентаризацію (паспортизація) усіх населених пунктів
на предмет спроможності розв’язання питань місцевого значення та виявлення фактичного
статусу усіх населених пунктів (сіл, селищ, міст). Додатковим завдання інвентаризації
(паспортизації) населених пунктів є виявлення колізій їх правового статусу та розроблення
пропозицій щодо механізму їх усунення;
lang=EN-US>провести роботу по забезпеченні впровадження Генеральної схеми планування
території України;
lang=EN-US>забезпечення розробки та сприяння затвердженню генерального плану розвитку
для кожного населеного пункту області;
lang=EN-US>обласна рада може ініціювати проведення місцевих референдумів з питань
об’єднання населених пунктів області в одну територіальну громаду;
lang=EN-US>обласна рада виступає стороною у процесі ведення переговорів та укладення
договорів про входження одного населеного пункту до складу іншого на правах району
(кварталу) міста або ж утворення спільного представницького органу ради;
lang=EN-US>обласна рада виконує координаційну функцію з усіх питань у галузі територіального
устрою області.
Етап третій.
На підставі встановлення фактичних даних, виступаючи
органом, що представляє спільні інтереси територіальних громад, обласна рада вносить
свою пропозиції до Кабінету Міністрів України з приводу оптимізації адміністративно-територіального
устрою у відповідній області.
Формується Державний реєстр адміністративно-територіальних
одиниць. Беручи до уваги конкретні критерії класифікації населених пунктів Уряд
ініціює проекти законів України. Творчо розвинувши дані критерії та не порушуючи
чину Конституцію України можна розробити та прийняти низку законів, зокрема, «Про
адміністративно-територіальний устрій України», «Про статус міської агломерації
в Україні», «Про адміністративні (обласні та районні) центри України»,
«Про малі міста України», «Про історичні міста України». Прийняття таких актів лише
сприятиме більш конкретному визначенню конституційно-правового, адміністративно-правового,
фінансово-правового, цивільно-правого статусу територіальної громади та її органів,
зміцненню її економічного та політичного потенціалу, відновлення історичної справедливості
тощо.
Розділ 2.
Повноваження органів місцевого самоврядування
Одним із основних завдань
lang=EN-US>реформування місцевого та регіонального самоврядування в Україні є забезпечення
ефективного виконання функцій публічної адміністрації на умовах децентралізації,
функціонального та відомчого розмежування повноважень.
Для забезпечення ефективної діяльності органів
місцевого самоврядування в Україні слід на законодавчому рівні усунути дублювання
і конкуренцію повноважень органів регіонального самоврядування та місцевих державних
адміністрацій.
1. Розмежування повноважень між органами регіонального
самоврядування і місцевими державними адміністраціями. Для забезпечення виконання
повноважень районними і обласними радами необхідно утворити власні виконавчі органи,
підзвітні і підконтрольні відповідним радам. Вирішальне значення у цьому має
відіграти ліквідація районних державних адміністрацій і створення на їх базі виконавчих
комітетів, які б були правонаступниками районних державних адміністрацій в частині
делегованих їх радами повноважень.
Виконавчі органи районної і обласної ради будуть
зацікавлені у реалізації компетеції органів регіонального самоврядування (районної
та обласної рад) і повністю підконтрольні радам, що забепезпечить системність і
повноту виконання завдань і функцій покладених на відповідні ради. Районні та обласні
ради матимуть реальні важелі впливу на здійснення цільових програм розвитку відповідних
територій і будуть правомочні ставити питання про відповідальність виконавчих органів
та їх посадових осіб за виконання наданих ним повноважень.
Органи виконавчої влади, які будуть забезпечувати
вертикаль виконавчої влади на місцях - здійснююватимуть лише контрольно-наглядові
функції, в межах визначених законодавством. Організація їх діяльності має здійснюватися
у такий спосіб, щоб не завдати шкоди інтересам територіальної громади, а навпаки
сприяти громадам, органам і посадовим особам місцевого самоврядування у здійсненні
ними як власних, так і делегованих повноважень.
2. Обмежити право представницького мандату
в органах місцевого самоврядування посадовим особам органів виконавчої влади.
3. Суб’єктами виконання делегованих повновжень
визначити відповідні ради, які своїм рішенням можуть визначити порядок виконання
таких повноважень або вжити заходів по усуненню недоліків у роботі відповідного
виконавчого комітету.
4. Органи місцевого і регіонального самоврядування
мають діяти на принципах законності, гласності, поєднання місцевих і державних
інтересів, врахування думки населення при формуванні програм розвитку, відповідальності
перед територіальними громадами.
5. Для забезпечення інтересів територіальної
громади та пріоритету прав і свобод людини і громадянина слід розробити і нормативно
закріпили стандарти державних і муніципальних послуг, які б визначили
обсяг соціальних та адміністративних послуг, порядок надання та критерії оцінки
їх якості, передбачили порядок фінансування. За порушення процедури надання таких
послуг нормативно закріпити заходи відповідальності винних осіб. Урегулювання зазначених
питань має узгоджуватися із заходами щодо запровадження інституту надання адміністративних
послуг і прийняття Кодексу адміністративних процедур.
6. Розподіл повноважень між рівнями місцевого
самоврядування.
При закріпленні повноважень органів місцевого
і регіонального самоврядування слід врахувати наступні види:
lang=EN-US>виключні права територіальної громади;
lang=EN-US>повноваження органів місцевого самоврядування;
lang=EN-US>повноваження органів регіонального самоврядування;
lang=EN-US>повноваження посадових осіб місцевого самоврядування;
lang=EN-US>повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування.
За органами місцевого та регіонального самоврядування
закріпити власні і делеговані повноваження.
Відповідно: Власні повноваження – це коло
тих завдань, обов’язків і прав, які закріплені в законі, і які забезпечують самостійне
вирішення населенням питань місцевого значення і можуть бути реалізовані за власні
бюджетні кошти. Делеговані повноваження – це повноваження органів державної
влади, надані органам місцевого самоврядування законом з одночасною передачею необхідних
матеріальних і фінансових ресурсів, що забезпечує повноту і цілісність державної
влади на усій території і сприяє наданню населенню публічних (державних і муніципальних)
послуг.
7. Розмежування повноважень між рівнями місцевого
самоврядування має відбуватися за принципом субсидіарності, що допоможе уникнути
дублювання та подвійного підпорядкування функцій і повноважень місцевого самоврядування.
Органи місцевого самоврядування мають вирішувати
публічні справи щодо:
lang=EN-US>дитячої дошкільної освіти та виховання;
lang=EN-US>догляду за особами похилого віку та інвалідами;
lang=EN-US>початкової та загальної освіти;
lang=EN-US>профілактики та первинної медичної допомоги;
lang=EN-US>організації торгівлі товарами першої необхідності;
lang=EN-US>планування використання землі;
lang=EN-US>охорони довкілля;
lang=EN-US>будівництва житла;
lang=EN-US>комунального та побутового забезпечення (водогони, каналізації, теплозабезпечення,
енергозабезпечення);
lang=EN-US>благоустрою території, утримання місцевих доріг, вулиць, цвинтарів тощо;
lang=EN-US>транспортного забезпечення в межах громади;
lang=EN-US>організації дозвілля (клуб, бібліотека);
Органи місцевого самоврядування громади мають
вирішувати інші важливі для життєдіяльності громади публічні справи, якщо вони не
віднесені до компетенції інших органів публічної адміністрації.
Громади та органи місцевого самоврядування громади
повинні мати можливість вільно співпрацювати для реалізації спільних інтересів жителів.
Органи регіонального самоврядування мають вирішувати
публічні справи щодо:
lang=EN-US>надання стаціонарних медичних послуг;
lang=EN-US>професійно-технічного навчання та підготовки спеціалістів у коледжах
(насамперед орієнтованих на надання послуг місцевого самоврядування);
lang=EN-US>місцевої пожежної охорони ;
lang=EN-US>організації та утримання місцевої міліції;
lang=EN-US>ведення земельного кадастру;
lang=EN-US>утримання доріг районного значення;
lang=EN-US>транспортного обслуговування (дорожнє господарство) в межах району;
lang=EN-US> будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення
lang=EN-US>дозвілля і культури (кінотеатр, районна бібліотека, музей);
lang=EN-US>санітарного контролю та профілактики;
lang=EN-US>ветеринарного контролю та профілактики;
lang=EN-US>проектування, реставрація та охорона пам’яток архітектури місцевого значення.
Розділ 3.
Фінансово-бюджетні аспекти місцевого самоврядування в контексті реформ
Метою фінансової та бюджетної реформи, в частині
забезпечення місцевого самоврядування, є створення та реалізація ефективних та дієвих
механізмів формування матеріально-фінансової бази територіальних громад та їх об’єднань
з метою забезпечення належного рівня виконання функцій місцевого самоврядування
та якісного надання соціальних послуг громадянам України та жителям відповідних
адміністративно-територіальних одиниць.
Напрямом реформи фінансової системи місцевого
самоврядування є фіскальна децентралізація.
1. Бюджетна система України має відповідати
адміністративно-територіальному устрою держави.
У випадку реформування адміністративно-територіального
устрою, сучасна дворівнева бюджетна система реформується у трирівневу і складатиметься
із Державного бюджету, регіональних бюджетів та місцевих бюджетів. До регіональних
бюджетів будуть віднесені бюджет Автономної Республіки Крим та обласні бюджети
(у майбутньому – регіональні бюджети). До місцевих бюджетів належатимуть:
районні бюджети, бюджети громад (сіл, селищ, міст та їх об’єднань).
2. Реформування бюджетної системи має узгоджуватися
з податковою реформою та реформами в соціальній сфері.
lang=EN-US> В контексті адміністративної реформи пріоритетними напрямами реформи
бюджетної та податкової систем України є підвищення фінансової самостійності органів
місцевого самоврядування шляхом вдосконалення системи місцевих податків та механізмів
розподілення загальнодержавних фінансових ресурсів між державою, регіональним та
місцевим самоврядуванням.
3. Бюджетні повноваження органів регіонального
та місцевого самоврядування мають визначатися, виходячи з повноважень та функцій,
якими вони наділені.
Бюджетне законодавство повинно чітко розмежувати
бюджетні повноваження між:
lang=EN-US>- органами державної влади, регіонального та місцевого самоврядування
всіх видів;
lang=EN-US>- представницькими та виконавчими органами регіонального самоврядування;
lang=EN-US>- представницькими та виконавчими органами місцевого самоврядування всіх
видів.
Фінансові ресурси регіонального та місцевого
самоврядування мають бути достатніми для виконання їх власних та делегованих повноважень
і функцій. Будь-які види делегованих повноважень повинні бути фінансово забезпеченими
шляхом надання міжбюджетних трансфертів, що розраховуються за економічно обґрунтованою
формулою, встановленою постійним бюджетним законодавством. Процедура встановлення
формули розрахунку міжбюджетних трансфертів має бути прозорою та передбачати залучення
представників регіонального і місцевого самоврядування. Формула розрахунку міжбюджетних
трансфертів не може корегуватися щорічним законом про Державний бюджет.
Загалом має відбутись зміщення повноважень
місцевого самоврядування від делегованих до власних, що має забезпечити подальшу
фіскальну децентралізацію та зростання спроможності органів місцевого самоврядування
приймати самостійні рішення в інтересах населення та за його підтримки.
Відтак ці повноваження повинні фінансуватися за рахунок власних джерел місцевих
бюджетів.
4. Доходна частина регіональних та місцевих
бюджетів має формуватися за рахунок власних та закріплених доходів, а також міжбюджетних
трансфертів. З метою розвитку інфраструктури – міста,
Автономна Республіка Крим матимуть право на внутрішні та зовнішні запозичення.
Регіональне самоврядування матиме право на запозичення лише у випадку встановлення
законами України регіональних податків та зборів, які забезпечать регіони власними
доходами.
До власних доходів місцевих бюджетів мають
відноситися надходження від відповідної комунальної власності, місцевих податків
та зборів, надходження від адміністративних штрафів та інших надходжень, встановлених
законами та рішеннями представницьких органів місцевого самоврядування.
Власними доходами бюджетів громад, сіл, селищ,
міст та їх об’єднань, а також бюджетів районів у містах
мають бути доходи від: податку на нерухоме майно; земельного податку; податку на
промисел; податку з реклами; фіксованого сільськогосподарського податку; єдиного
податку із суб’єктів підприємницької діяльності, що використовують спрощену системі
оподаткування, ринкового збору; курортного збору; збору за паркування автотранспорту;
збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфер послуг; збору за
право використання місцевої символіки; надходжень від комунальної власності; інших
місцевих податків та зборів; штрафні санкції, що стягуються за порушення сплати
податків та зборів, які формують доходну частину відповідного місцевого бюджету.
Слід розглянути можливість віднесення до власних доходів місцевих бюджетів частки
податку на доходи фізичних осіб, яка буде встановлюватися місцевим самоврядуванням
як додаток до загальнодержавної ставки цього податку.
До закріплених доходів місцевих бюджетів
повинні належати загальнодержавні податки та збори, обов’язкові платежі, які віднесені
постійно діючим законодавством до доходів місцевих бюджетів у повному обсязі, або
в обсягах, визначених нормативами відрахувань, що затверджені Бюджетним кодексом.
Нормативи відрахувань закріплених доходів не можуть змінюватися щорічним законом
про Державний бюджет.
Закріпленими доходами бюджетів громад мають бути
доходи від податку на доходи фізичних осіб-державного мита, а також інших надходжень,
пов’язаних із ліцензуванням та реєстрацією суб’єктів підприємницької діяльності.
Власні доходи районних бюджетів
lang=EN-US> мають встановлюватися виходячи з функцій та повноважень, якими будуть
наділені районні органи влади внаслідок проведення адміністративної реформи та реформи
адміністративно-територіального устрою.
Закріплені доходи районних бюджетів
lang=EN-US> мають встановлюватися виходячи з функцій та повноважень, якими вони
будуть наділені внаслідок проведення адміністративної реформи та реформи адміністративно-територіального
устрою.
Доходна частина регіональних бюджетів
lang=EN-US> має формуватися за рахунок власних та закріплених доходів, міжбюджетних
трансфертів.
До власних доходів регіональних бюджетів
мають відноситися надходження від регіональних податків та зборів, надходження від
адміністративних штрафів та інших надходжень, встановлених законами та рішеннями
органів регіонального самоврядування.
До закріплених доходів регіональних бюджетів
повинні належати загальнодержавні податки та збори, обов’язкові платежі, які віднесені
постійно діючим законодавством до доходів регіональних бюджетів у обсягах, визначених
нормативами відрахувань, що затверджені Бюджетним кодексом. Нормативи відрахувань
закріплених доходів не можуть змінюватися щорічним законом про Державний бюджет.
5. Для вирівнювання доходної спроможності
місцевих та регіональних бюджетів в Україні формуються та розподіляються міжбюджетні
трансферти вирівнювання. Критерії вирівнювання та принципи
розрахунку формули трансфертів мають бути прозорими, встановлюватися постійно діючим
бюджетним законодавством та визначатися із залученням представників місцевого та
регіонального самоврядування. Загальна формула розрахунку трансфертів має передбачати
визначення обсягів трансфертів окремо для кожного з бюджетів: регіональних бюджетів;
районних бюджетів; бюджетів міст, які відповідають критеріям, встановленим бюджетним
законодавством. Власні доходи місцевих бюджетів не повинні враховуватись у формулі
розрахунку трансфертів вирівнювання і мають спрямовуватись у повному обсязі на видатки,
пов’язані із поліпшенням та розвитком комунальної власності та комунальної інфраструктури,
а також із виконанням власних повноважень органів місцевого самоврядування, визначених
Законом.
6. Видатки регіональних та місцевих бюджетів
всіх видів мають визначатися виходячи з повноважень та функцій, передбачених чинним
законодавством для відповідних органів самоврядування. Обсяг видатків на виконання
делегованих повноважень має бути достатнім для виконання гарантованих державою послуг
на рівні стандартів, визначених законами.
З метою досягнення обґрунтованості розрахунків
видатків місцевих бюджетів на делеговані повноваження та встановлення контролю за
витрачанням відповідних коштів необхідно запровадити стандарти надання основних
соціальних послуг, які мають стати основою для розрахунку міжбюджетних трансфертів.
З урахуванням цих стандартів та кількості споживачів відповідних послуг має визначатись
загальний обсяг місцевих бюджетів та їх питомої ваги у зведеному бюджеті.
7. З метою підвищення ефективності використання
фінансових ресурсів місцевого
та регіонального самоврядування, у бюджетному процесі
України необхідно запровадити програмно-цільовий метод при складанні та
виконання як Державного бюджету, так і бюджетів регіонального та місцевого самоврядування.
Цей метод має запроваджуватися як система планування
та управління бюджетними коштами в середньостроковій перспективі, що спрямована
на розробку та виконання бюджетів всіх видів на основі бюджетних програм та підпрограм,
орієнтованих на кінцевий результат. Програмно-цільовий метод передбачає, що будь-які
бюджетні видатки здійснюються виключно на цілі, що відповідають середньо- або довгостроковій
стратегії розвитку кожної відповідної
адміністративної території. При умові
належного застосування, цей метод дозволяє значно підвищити
style='letter-spacing:-.1pt'>ефективність розподілу та використання бюджетних ресурсів
для фінансування найбільш ефективних програм, а також замінити існуючий принцип
фінансування неоптимальної інфраструктури бюджетних організацій та закладів на принцип
фінансування послуг, що надаються громадянам України у відповідності із гарантіями,
наданими державою та органами самоврядування. При цьому, головною умовою запровадження
програмно-цільового методу як на державному, так і на місцевому рівнях є демократичний
спосіб управління та звітування перед суспільством за використання коштів.
8.
lang=EN-US style='letter-spacing:-.1pt'> З метою ефективного
використання публічних ресурсів необхідна оптимізація мережі бюджетних установ.
Необхідно також розробити стандарти надання всіх видів послуг (соціальних, адміністративних),
що повинні надаватись мешканцям відповідної території та розробити методологію визначення
їх вартості для адекватного планування видатків бюджетів.
9. З метою підвищення
прозорості бюджетного процесу необхідно запровадити громадські слухання про бюджет
як вид громадських слухань, під час яких виконавчий орган представляє звіт
про виконання бюджету попереднього року та проект бюджету на наступний рік. Для
постійного та якнайширшого інформування громадян (мешканців) має бути утворена мережа
різноманітних способів оприлюднення інформації щодо бюджетного послання та проекту
про бюджету, його виконання з поясненням головних бюджетних програм, аналізом минулорічного
виконання бюджету та пріоритетів розвитку відповідної громади, району та регіону
на наступний бюджетний період, а також середньо- та довготерміновий період.
Розділ 4.
Засади формування органів місцевого самоврядування
Реформування законодавства про місцеві вибори
має торкнутися в першу чергу вибору виборчої системи для обрання органів місцевого
самоврядування та процедури висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду
сільського, селищного, міського голови.
1. Вибори депутатів
сільської, селищної, міської ради проводяться за мажоритарною виборчою системою
відносної більшості по одномандатних виборчих округах,
на які поділяється вся територія відповідного села, селища, міста.
Це право реалізується громадянами України через
виборчі списки територіальних громад, політичних партій та громадських організацій,
які функціонують на місцевому рівні або шляхом самовисування.
2. Вибори депутатів районної та обласної ради
проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних
округах, межі яких співпадають з межами територіальних громад відповідних сіл,
селищ, міст, які є адміністративно-територіальними одиницями.
Це право реалізується громадянами України через
виборчі списки територіальних громад, політичних партій та громадських організацій,
які функціонують на місцевому рівні або шляхом самовисування.
3. Вибори сільського, селищного і міського
голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному
одномандатному виборчому округу, межі якого співпадають з межами села, селища,
міста.
4. Право бути обраним до органів місцевого
самоврядування належить лише громадянам України – жителям відповідного села, селища,
міста.
Це право реалізується громадянами України як
безпосередньо шляхом самовисування, а також висування на зборах, громадських слуханнях
територіальної громади, осередків політичних партій і громадських організацій, які
функціонують на місцевому рівні.
Розділ 5.
Законодавче забезпечення реалізації Концепції розвитку територіального устрою та
місцевого самоврядування в Україні
З метою повновцінного регулювання державно-правового
статусу усіх елементів територіального устрою та забезпечення ефективного функціонуваня
місцевого савмоврядування в Україні доцільно розробити та прийняти такі Закони України:
style='margin-left:2.85pt;border-collapse:collapse'>
padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Бюджетний кодекс України
(нова редакція);
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про адміністративно-територіальний устрій України
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про місцеве самоврядування в Україні
(нова редакція);
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про державну службу
(нова редакція);
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про службу в органах місцевого самоврядування
(нова редакція);
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про прядок формування Верховної Ради АРК та
представницьких органів місцевого самоврядування в Україні
(нова редакція);
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про обласну державну адміністрацію
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про столицю України – місто-герой Київ
(нова редакція);
none;border-bottom:solid black 1.0pt;border-right:solid black 1.0pt;
padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
text-align:center;text-indent:0cm'>або
«Про міста України
із спеціальним»
text-align:center;text-indent:0cm'>
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про спеціальний статус міста Севастополь;
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про статус міської агломерації в Україні
none;border-bottom:solid black 1.0pt;border-right:solid black 1.0pt;
padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
text-align:center;text-indent:0cm'>або
«Про міста України»
text-align:center;text-indent:0cm'>
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про історичні міста України
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про адміністративні (обласні та районні)
центри України
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про малі міста України;
border-top:none;padding:2.85pt 2.85pt 2.85pt 2.85pt;height:3.0pt'>
Про місцеві референдуми та інші форми волевиявлення
територіальних громад загальні збори (сходи),громадські слухання, місцеві ініціативи
тощо
120%'>
