Розділ I
(ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ)
Стаття 1. Україна
є суверенна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 2. Україна
є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Стаття 3. Україна
є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.
Народ здійснює владу безпосередньо, а також і
через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад
в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами
або посадовими особами.
Народ має право чинити опір всім, хто насильницьким
шляхом посягає на незалежність, територіальну цілісність і конституційний лад України.
Стаття 4. Столицею
України є місто Київ.
Стаття 5. Державними
символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний
Гімн України.
Опис державних символів України та порядок їх
використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради України.
Стаття 6. Державною
мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування
української мови на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток і використання
мов всіх народів, що проживають в Україні.
Стаття 7. В Україні
визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має вищу юридичну силу. Закони
та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні
відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина
безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Правовий порядок в Україні грунтується на засадах,
відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,
що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 8. Держава
гарантує свободу політичної діяльності, якщо вона не суперечить Конституції і законам
України.
Жодна ідеологія не може визнаватися державою
як обов’язкова.
Цензура заборонена.
Стаття 9. Захист
суверенітету і територіальної цілісності України покладається на Збройні Сили України.
Збройні Сили України та інші військові формування
не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення
конституційного ладу.
Держава забезпечує соціальний захист громадян
України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових
формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення
і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
На території України не допускається розташування
іноземних військових баз.
Стаття 10. Держава
забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну
спрямованість економіки.
Власність не повинна використовуватися на шкоду
людині і суспільству. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 11. Земля,
її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в
межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної
(морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника
здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених
цією Конституцією та законом.
Стаття 12. Зовнішньополітична
діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки
шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного
співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Стаття 13. Міжнародні
договори, ратифіковані Верховною Радою України є частиною національного законодавства
України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать
Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції
України.
Стаття 14. Усі
люди є вільними і рівними у своїх правах.
Стаття 15. Кожному
гарантується право знати свої права і обов’язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають
права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому
законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають
права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому
законом, є нечинними.
Стаття 16. Людина,
її життя і здоров’я, честь і гідність є вищою соціальною цінністю. Держава відповідає
перед людиною за свою діяльність. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком
держави.
Стаття 17. Права
і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи не можуть бути
скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін
до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 18. Кожна
людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються
права і свободи інших людей.
Стаття 19. Не
може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних
та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану,
місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 20. В Україні
існує єдине громадянство.
Громадянин України не може бути позбавлений громадянства
і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі
України або виданий іншій державі. Україна гарантує захист своїм громадянам, які
перебувають за її межами.
Стаття 21. Іноземці
та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються
тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни
України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами
України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути
надано притулок у порядку, встановленому законом.
Стаття 22. Кожен
має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати своє життя і здоров’я,
життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Жодна людина без її згоди
не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Стаття 23. Кожен
має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому,
нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Стаття 24. Кожна
людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися
під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку,
встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові
уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як
тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин
має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти
двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання
під вартою.
Кожному затриманому чи заарештованому має бути
негайно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано
можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою
допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити
в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено
родичів заарештованого чи затриманого.
Стаття 25. Кожному
гарантується недоторканність житла.
Не допускається проникнення до житла чи до іншого
володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням
суду.
У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням
життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у
вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла
чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Стаття 26. Кожному
гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
Винятки можуть бути встановлені лише судом у
випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину
під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію
неможливо.
Стаття 27. Ніхто
не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя.
Не допускається збирання, зберігання, використання
та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених
законом, і лише в інтересах національної безпеки та захисту прав людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в органах
державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями
про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати
недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення
будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації.
Стаття 28. Кожному
гарантується право на свободу слова та вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати
і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом
в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку
з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для
захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації,
одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Стаття 29. Кожен
має право на свободу світогляду і віросповідання.
Це право включає свободу сповідувати будь-яку
релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно
релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього
права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку,
здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені
від держави, а школа – від церкви.
Жодна релігія не може бути визнана державою як
обов’язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або
відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить
релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене
альтернативною (невійськовою) службою.
Стаття 30. Громадяни
України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації
для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних,
соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом
в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення
або захисту прав і свобод інших людей.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню
і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних
партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних
партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке
об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних
партій або громадських організацій.
Стаття 31. Утворення
і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії
яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким
шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки,
незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання
міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини,
здоров’я населення, забороняються.
Політичні партії та громадські організації не
можуть мати воєнізованих формувань.
Не допускається створення і діяльність організаційних
структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах
місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах,
у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Заборона діяльності об’єднань громадян здійснюється
лише в судовому порядку.
Стаття 32. Громадяни
мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації,
про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого
самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися
судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського
порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення
або захисту прав і свобод інших людей.
Стаття 33. Усі
мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто
звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових
осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь
у встановлений законом строк.
Стаття 34. Кожен
має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами
своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений
права власності.
Право приватної власності є непорушним. Примусове
відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток
з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом,
та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Примусове відчуження таких об’єктів з наступним
повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного
стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках,
обсязі та порядку, встановлених законом.
Стаття 35. Кожен
має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємницька діяльність депутатів, посадових
і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується
законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
Не допускаються зловживання монопольним становищем
на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль
за якістю і безпечністю продукції, робіт і послуг.
Стаття 36. Кожен
має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він
вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Використання примусової праці забороняється.
Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба,
а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду
або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові
умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних
для їхнього здоров’я роботах забороняється.
Стаття 37. Ті,
хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється
законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я,
прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до
неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.
Стаття 38. Кожен,
хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого
відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого
дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна
тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні,
а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Стаття 39. Громадяни
мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної,
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття
з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених
законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги,
що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від
прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 40. Кожен
має право на житло.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла
інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Стаття 41. Кожен
має право на охорону здоров’я та медичну допомогу.
Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням
відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних
програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного
для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони
здоров’я медична допомога надається безоплатно.
Стаття 42. Кожен
має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої
порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до
інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту,
а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Стаття 43. Сім’я,
дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах
незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Утримання
та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається
на державу.
Стаття 44. Кожен
має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов’язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої,
професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу
освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Стаття 45. Культурна
спадщина охороняється законом.
Держава забезпечує збереження історичних пам’яток
та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення
в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Стаття 46. Права
і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді
рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
посадових і службових осіб.
Кожен має право після використання всіх національних
засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних
міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом
або учасником яких є Україна.
Стаття 47. Кожен
має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування
матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових
осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 48. Закони
та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли
вони пом’якшують становище, або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час
їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Стаття 49. Кожен
має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається
безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення
та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах
в Україні діє адвокатура.
Стаття 50. Ніхто
не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і
виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Стаття 51. Ніхто
не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне
й те саме правопорушення.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний
характер.
Стаття 52. Особа
вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню,
доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком
суду.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість
у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може грунтуватися на доказах,
одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться
на її користь.
У разі скасування вироку суду як неправосудного
держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Стаття 53. Особа
не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів
сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має
право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини
і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком
суду.
Стаття 54. Кожен
зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не
посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Розділ II
(НАРОДОВЛАДДЯ)
Стаття 55. Громадяни
України мають право брати участь в управлінні державними справами. Право на участь
громадян в управлінні державними справами здійснюється через вибори та референдуми.
Стаття 56. Право
голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх
проведення вісімнадцяти років.
Не мають права голосу громадяни, яких визнано
судом недієздатними.
Стаття 57. Вибори
до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються
на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
Стаття 58. Референдум
є вищою формою безпосередньої демократії.
Референдум – це спосіб прийняття громадянами
України шляхом голосування Конституції та законів України, інших рішень з найважливіших
питань загальнодержавного і місцевого значення.
Стаття 59. Конституція
України, закони України та інші рішення прийняті всеукраїнським референдумом, мають
вищу юридичну силу по відношенню до нормативно- правових актів прийнятих Верховною
Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України.
Рішення, прийняті місцевим референдумом мають
вищу юридичну силу по відношенню до рішень органів місцевого самоврядування на території
яких він проводився.
Стаття 60.Закони,
інші рішення прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження органами
державної влади чи місцевого самоврядування і можуть бути скасовані або змінені
лише шляхом референдуму.
Стаття 61. Всеукраїнський
референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно
до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.
Всеукраїнський референдум проголошується за народною
ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право
голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох
третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Стаття 62. Всеукраїнський
та місцеві референдуми проводяться відповідно до закону.
Стаття 63. Виключно
всеукраїнським референдумом вирішуються питання про прийняття та зміну Конституції
України, а також зміну території України.
Стаття 64. Референдум
не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
Стаття 65. Організація
проведення виборів і референдумів покладається на Центральну виборчу комісію України.
Розділ III
(ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ)
Стаття 66. Верховна
Рада України є представницьким і законодавчим органом українського народу. Верховна
Рада України приймає закони, встановлює податки, визначає порядок використання державних
коштів та майна, здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади.
Стаття 67. Конституційний
склад Верховної Ради України – чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які
обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування.
Стаття 68. Строк
повноважень Верховної Ради України становить чотири роки.
Народним депутатом України може бути обрано громадянина
України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає
в Україні протягом останніх п’яти років.
Не може бути обраним до Верховної Ради України
громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не
погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Стаття 69. Чергові
вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого
року повноважень Верховної Ради України.
Позачергові вибори до Верховної Ради України
призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування
рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
Порядок проведення виборів народних депутатів
України встановлюється законом.
Стаття 70. Перед
вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України
таку присягу: “Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити
суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського
народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та
законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників”.
Присягу зачитує найстарший за віком народний
депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України,
після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.
Повноваження народних депутатів України починаються
з моменту складення присяги.
Стаття 71. Народним
депутатам України гарантується депутатська недоторканність.
Народні депутати України не несуть юридичної
відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його
органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Народні депутати України не можуть бути без згоди
Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи
заарештовані.
Стаття 72. Народний
депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом
до органів Верховної Ради України, Президента України, до Кабінету Міністрів України,
до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території
України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Керівники органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов’язані повідомити
народного депутата України про результати розгляду його запиту.
Стаття 73. Повноваження
народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної
Ради України.
Повноваження народного депутата України припиняються
достроково в разі:
1) складення повноважень за його особистою заявою;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком
щодо нього;
3) визнання його судом недієздатним або безвісно
відсутнім;
4) припинення його громадянства або його виїзду
на постійне проживання за межі України;
5) його смерті.
Стаття 74. Верховна
Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного
складу.
Верховна Рада України працює сесійно.
Верховна Рада України збирається на першу сесію
не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.
Перше засідання новообраної Верховної Ради України
відкриває Президент України.
Перше засідання Верховної Ради України відбувається
відповідно до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»
Стаття 75. Чергові
сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка
вересня кожного року.
Позачергові сесії Верховної Ради України, із
зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу
Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від
конституційного складу Верховної Ради України.
У разі оголошення указу Президента України про
введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна
Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання.
У разі закінчення строку повноважень Верховної
Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються
до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування
воєнного чи надзвичайного стану.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється
Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
Стаття 76. Засідання
Верховної Ради України проводяться відкрито.
Закрите засідання проводиться за рішенням більшості
від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно
на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної
Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.
Стаття 77. До
повноважень Верховної Ради України належить:
1) прийняття законів;
2) внесення змін до Конституції України з наступним
винесенням їх на затвердження всеукраїнського референдуму;
3) призначення всеукраїнського референдуму на
вимогу не менше ніж 1/3 депутатів від конституційного складу Верховної Ради України;
4) затвердження Державного бюджету України, та
звіту про його виконання;
5) затвердження загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку;
6) призначення виборів Президента України;
7) заслуховування щорічних та позачергових послань
Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
8) оголошення за поданням Президента України
стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання
Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти
України;
9) усунення Президента України з поста в порядку
особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 98 ? цієї Конституції;
10) здійснення контролю за діяльністю Кабінету
Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади;
11) затвердження рішень про надання Україною
позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також
про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій
позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
12) призначення на посади та звільнення з посад
Голови та Заступників голови Рахункової палати України;
13) призначення на посаду та звільнення з посади
Голови Антимонопольного комітету України;
14) призначення на посаду та звільнення з посади
Голови Національного банку України за поданням Президента України;
15) призначення на посади та звільнення з посад
половини складу Ради Національного банку України;
16) призначення на посади та звільнення з посад
половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
17) призначення на посади та звільнення з посад
членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
18) схвалення рішення про надання військової
допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої
держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
19) затвердження державних символів України;
20) надання згоди на призначення на посаду та
звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення
недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
21) надання згоди на звільнення з посади судді
за порушення закону або вчинення злочину;
22) обрання суддів Верховного Суду України ;
23) затвердження подання Кабінету Міністрів України
про утворення та ліквідацію областей, районів, встановлення і зміну меж областей,
районів, міст; віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування
населених пунктів.
24) призначення чергових та позачергових виборів
до органів місцевого самоврядування;
25) ратифікація та денонсація міжнародних договорів
України;
26) прийняття рішення про направлення запиту
до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів
України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією
третиною від конституційного складу Верховної Ради України;
27) призначення на посаду та звільнення з посади
керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради
України та структури її апарату;
28) визначення правового статусу та порядку використання
об’єктів державної власності;
Стаття 78. Верховна
Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних
депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути
питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри
Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Питання про відповідальність Кабінету Міністрів
України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом
однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності
Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.
Стаття 79. Верховна
Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника
і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад.
Голова Верховної Ради України:
1) веде засідання Верховної Ради України;
2) організовує роботу Верховної Ради України,
координує діяльність її органів;
3) представляє Верховну Раду України у зносинах
з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
4) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією,
у порядку, встановленому Законом України «Про Регламент Верховної Ради України».
Стаття 80. Верховна
Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду
питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до
Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної
Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів
цих комітетів.
Верховна Рада України у межах своїх повноважень
може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду
питань.
Верховна Рада України для проведення розслідування
з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо
за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної
Ради України. Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України,
її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом України
«Про Регламент Верховної Ради України».
Стаття 81. Верховна
Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного
складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.
Стаття 82. Право
законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить народним депутатам України,
Президентові України та Кабінету Міністрів України.
Законопроекти, визначені Президентом України
як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.
Стаття 83. Закон
підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові
України.
Президент України протягом п’ятнадцяти днів після
отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його
або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної
Ради України для повторного розгляду.
У разі якщо Президент України протягом встановленого
строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом
України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
Якщо під час повторного розгляду закон буде знову
прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного
складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом
десяти днів.
Закон набирає чинності через десять днів з дня
його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше
дня його опублікування.
Розділ IV
(ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ)
Стаття 84. Президент
України є главою держави і главою виконавчої влади.
Президент України є гарантом державного суверенітету,
територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод
людини і громадянина.
Стаття 85. Президент
України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого
права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.
Стаття 86. Президентом
України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має
право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років
та володіє державною мовою.
Стаття 87. Одна
й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два терміни підряд.
Стаття 88. Президент
України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах
державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною
або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової
ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
Стаття 89. Чергові
вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень
Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України
вибори Президента України проводяться в період дев’яноста днів з дня припинення
повноважень.
Порядок проведення виборів Президента України
встановлюється законом.
Стаття 90. Президент
України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.
Повноваження Президента України припиняються
достроково у разі:
1) відставки;
2) неможливості виконувати свої повноваження
за станом здоров’я;
3) усунення з поста в порядку імпічменту;
4) смерті.
Стаття 91. Новообраний
Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного
оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому
засіданні Верховної Ради України.
Президент України складає таку присягу: “Я,
(ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей
високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами
боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут
Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції
України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників,
підносити авторитет України у світі”.
Президент України, обраний на позачергових виборах,
складає присягу у п’ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.
Стаття 92. Президент
України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.
Звання Президента України охороняється законом
і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста
в порядку імпічменту.
Стаття 93. Президент
України:
1) звертається з посланнями до народу та із щорічними
і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище
України;
2) представляє державу в міжнародних відносинах,
здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та
укладає міжнародні договори України;
3) приймає рішення про визнання іноземних держав;
4) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв
України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні
грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
5) призначає всеукраїнський референдум щодо внесення
змін до Конституції України, довіри до Верховної Ради України;
6) проголошує всеукраїнський референдум за народною
ініціативою;
7) призначає позачергові вибори до Верховної
Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
8) призначає на посаду та звільняє з посади за
згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;
9) призначає на посади та звільняє з посад половину
складу Ради Національного банку України;
10) призначає на посади та звільняє з посад половину
складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
11) призначає на посади та звільняє з посад за
поданням Кабінету Міністрів України Голів обласних державних адміністрацій;
12)призначає за згодою Верховної Ради України
Прем’єр мініста України; припиняє повноваження Прем’єр міністра України та приймає
рішенння про його відставку;
13)призначає та відправляє у відставку за поданням
Прем’єр -міністра України, міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої
влади;
14) за поданням Прем’єр- міністра України,в межах
коштів, передбачених у держбюджеті України утворює, реорганізує, ліквідує міністерства,
інші центральні органи виконавчої влади;
15) є Верховним Головнокомандувачем Збройних
Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних
Сил України, інших військових формувань, здійснює загальне керівництво у сферах
національної безпеки та оборони держави;
16) вносить до Верховної Ради України подання
про оголошення стану війни, та у разі збройної агресії проти України приймає рішення
про використання Збройних Сил України та інших військових формувань;
17) приймає відповідно до закону рішення про
загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих
її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
18) приймає у разі необхідності рішення про введення
в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі
необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації
– з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
19) утворює суди у визначеному законом порядку;
20) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні
ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
21) нагороджує державними нагородами; встановлює
президентські відзнаки та нагороджує ними;
22) приймає рішення про прийняття до громадянства
України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
23) здійснює помилування;
24) створює у межах коштів, передбачених у Державному
бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші
допоміжні органи і служби;
25) підписує закони, прийняті Верховною Радою
України;
26) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою
України законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
27) має право призначати всенародний референдум
щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України.
Якщо більше половини громадян, які взяли участь
у референдумі проголосує за дострокове припинення повноважень Верховної Ради України,
то повноваження парламенту вважаються припиненими і призначаються нові вибори, які
мають відбутись не пізніше ніж через два місяці з дня розпуску Верховної Ради України.
Якщо під час проведення референдуму більше половини
громадян, які взяли участь у голосуванні проголосує проти дострокового припинення
повноважень Верховної Ради України, то у відставку іде Президент України і проголошуються
нові вибори Президента України.
Президент України у межах своїх повноважень видає
укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.
Президент України не може передавати свої повноваження
іншим особам або органам.
Стаття 94. Відставка
Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про
відставку на засіданні Верховної Ради України.
Стаття 95. Неможливість
виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена
на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю
від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України
– за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.
Стаття 96. Президент
України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту
у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Питання про усунення Президента України з поста
в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної
Ради України.
Для проведення розслідування Верховна Рада України
створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний
прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються
на засіданні Верховної Ради України.
За наявності підстав Верховна Рада України не
менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення
Президента України.
Рішення про усунення Президента України з поста
в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими
від її конституційного складу після отримання висновку Верховного Суду України про
те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної
зради або іншого злочину.
Стаття 97. У разі
дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов’язків Президента
України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається
на Голову Верховної Ради України.
Голова Верховної Ради України в період виконання
ним обов’язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені
пунктами 1,5-8,2, 6 – 8, 10 – 13, 12,14,21,20,23, 24, статті 111 Конституції України.
Розділ V
(КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ)
Стаття 98. Кабінет
Міністрів України є вищим органом виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед
Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.
Стаття 99. До
складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, міністри.
Прем’єр-міністр України призначається Президентом
України за згодою більшості народних депутатів України від конституційного складу
Верховної Ради України.
Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету
Міністрів України.
Стаття 100. Персональний
склад Кабінету міністрів України формується Президентом України за поданням Прем’єр
міністра України.
Стаття 101. Кабінет
Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України
проект закону про Державний бюджет України на наступний рік.
Державний бюджет затверджується Верховною Радою
України щорічно на період з 1 січня по 31 грудня.
Стаття 102. Кабінет
Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про
виконання Державного бюджету України.
Поданий звіт має бути оприлюднений.
Стаття 103. Контроль
від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України
та їх використанням здійснює Рахункова палата відповідно до закону.
Стаття 104. Кабінет
Міністрів України:
1) забезпечує державний суверенітет та територіальну
цілісність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання
Конституції і законів України, актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод
людини і громадянина;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми
економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) здійснює управління об’єктами державної власності;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності
і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
Стаття 105. Кабінет
Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які
є обов’язковими до виконання.
Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр
України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації Мністерством юстиції
України.
Стаття 106. Прем’єр
– міністр, міністри, керівники інших центральних органів виконавчої влади можуть
бути відправленя у відставку Президентом України за власною ініціативою або якщо
Верховна Рада України висловить їм недовіру.
Якщо Верховна Рада України висловлює недовіру
Прем’єр –міністру України, то Президент України відправляє у відставку весь Кабінет
Міністрів України.
Якщо Верховна Рада України висловлює недовіру
окремому міністру, то Президент України відправляє у відставку лише цього міністра.
Стаття 107. Члени
Кабінету Міністрів України, керівники центральних органів виконавчої влади не мають
права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової
та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової
ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Стаття 108. Організація
і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої
влади визначаються регламентом Кабінету Міністрів України.
Розділ VI
(ОБЛАСНІ ДЕРЖАВНІ АДМІНІСТРАЦІЇ)
Стаття 109. Обласні
державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
1) виконання Конституції та законів України,
актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
2) законність і правопорядок, додержання прав
і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм
соціально-економічного та культурного розвитку,
4) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
Очолює обласну державну адміністрацію Голова
обласної державної адміністрації;
Голова обласної державної адміністрації призначається
на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів
України;
За свою діяльність голова обласної державної
адміністрації несе відповідальність перед Президентом України;
Організація та порядок діяльності обласної державної
адміністрації визначається законом.
Розділ VII
(ПРОКУРАТУРА)
Стаття 110. Прокуратура
України становить єдину систему, на яку покладаються:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави
в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які
проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні
судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
5) нагляд за додержанням прав і свобод людини
і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами;
6) внесення до Верховної Ради України подання
про звільнення з посади судді за порушення закону чи вчинення злочину.
Стаття 111. Прокуратуру
України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється
з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України.
Верховна Рада України може висловити недовіру
Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк
повноважень Генерального прокурора України – п’ять років.
Стаття 112. Організація
і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Розділ VIII
(ПРАВОСУДДЯ)
Стаття 114. Правосуддя
в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення
цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини,
що виникають у державі.
Судові рішення ухвалюються судами іменем України
і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Стаття 115. Система
судів в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Вищим судовим органом України є Верховний Суд
України.
Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві
суди.
Створення надзвичайних та особливих судів не
допускається.
Військові суди діють тільки в період війського
стану.
Стаття 116. Незалежність
і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на
суддів у будь-який спосіб забороняється.
Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України
затриманий чи заарештований.
Судді апеляційних судів та Верховного Суду України
обіймають посади безстроково.
Суддя може бути звільнений з посади органом,
що його обрав або призначив, у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи
призначено;
2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років;
3) неможливості виконувати свої повноваження
за станом здоров’я;
4) порушення суддею присяги або вчинення злочину;
5) припинення його громадянства;
6) визнання його безвісно відсутнім або оголошення
померлим;
7) подання суддею заяви про відставку звільнення
з посади за власним бажанням;
8) смерті. Держава забезпечує особисту безпеку
суддів та їхніх сімей.
Стаття 117. Правосуддя
здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, присяжні.
Професійні судді не можуть належати до політичних
партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький
мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу,
крім наукової, викладацької та творчої.
Стаття 118. На
посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п’яти
років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три
роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
На посаду судді апеляційного або Верховного Суду
України може бути обрано особу, яка відповідає вимогам, передбаченим у частині
1 цієї статті та має стаж практичної роботи на посаді судді не менше 5 років Додаткові
вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються
законом.
Захист професійних інтересів суддів здійснюється
в порядку, встановленому законом.
Стаття 119. Судді
місцевих судів обираються громадянами відповідних адміністративно-територіальних
одиниць терміном на 5 років на основі прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Судді апеляційних судів та Верховного Суду України
обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Голова Верховного Суду України обирається на
посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного
Суду України в порядку, встановленому законом.
Стаття 120. Верховний
Суд України вирішує питання відповідності законів та інших нормативно-правових актів
Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції і законам України.
Вирішує спори між вищими органами державної влади
та їх посадовими особами.
Розглядає звернення юридичних та фізичних осіб
на порушення конституційних прав і свобод.
Здійснює касаційне провадження відповідно до
закону.
Стаття 121. Судді
при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.
Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією
суддів чи судом присяжних.
Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед
законом і судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними
суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5) забезпечення обвинуваченому права на захист;
6) гласність судового процесу та його повне фіксування
технічними засобами;
7) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження
рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
8) обов’язковість рішень суду.
Законом можуть бути визначені також інші засади
судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.
За неповагу до суду і судді винні особи притягаються
до юридичної відповідальності.
Стаття 122. Держава
забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
У Державному бюджеті України окремо визначаються
видатки на утримання судів.
Фінансування судової системи здійснюється через
Державну судову адміністрацію, яка підпорядковується Верховному Суду України.
Розділ IX
(АДМІНІСТРАТИВНО -ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ ТА МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ)
Стаття 122. Адміністративно
-територіальний устрій України грунтується на засадах цілісності державної території,
поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади.
Стаття 123. Систему
адміністративно-територіального устрою України складають: області, райони, міста
і села.
Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус,
який визначається законами України.
Стаття 124. Місцеве
самоврядування є правом територіальної громади – жителів міста, села чи добровільного
об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл – самостійно вирішувати питання
місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Особливості здійснення місцевого самоврядування
в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною
громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи
місцевого самоврядування: сільські, міські ради та їх виконавчі органи.
Питання організації управління районами в містах
належить до компетенції міських рад.
Органами місцевого самоврядування, що представляють
спільні інтереси територіальних громад сіл та міст, є районні та обласні ради.
Стаття 125. До
складу сільської, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються
жителями села, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого
права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.
Територіальні громади на основі загального, рівного,
прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на п’ять років
відповідно сільського та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує
на її засіданнях.
Статус голів, депутатів і виконавчих органів
ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються
законом.
Голови районної та обласної рад обираються відповідною
радою і очолюють виконавчий орган ради.
Стаття 126. Матеріальною
і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи
місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних
громад сіл, міст, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні
районних і обласних рад.
Територіальні громади сіл і міст можуть об’єднувати
на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для
виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних
підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів
місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
Витрати органів місцевого самоврядування, що
виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Стаття 127. Територіальні
громади села, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування:
– управляють майном, що є в комунальній власності;
– затверджують програми соціально-економічного
та культурного розвитку і контролюють їх виконання;
– затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних
одиниць і контролюють їх виконання;
– встановлюють місцеві податки і збори відповідно
до закону;
– забезпечують проведення місцевих референдумів
та реалізацію їх результатів;
– утворюють, реорганізовують та ліквідовують
комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за
їх діяльністю;
– вирішують інші питання місцевого значення,
віднесені законом до їхньої компетенції.
Обласні та районні ради:
– затверджують програми соціально-економічного
та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання;
– затверджують районні і обласні бюджети, контролюють
їх виконання;
– вирішують інші питання, віднесені законом до
їхньої компетенції.
Органам місцевого самоврядування можуть надаватися
законом окремі повноваження органів виконавчої влади.
Держава фінансує здійснення цих повноважень у
повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Органи місцевого самоврядування з питань здійснення
ними повноважень органів державної виконавчої влади підконтрольні відповідним органам
державної виконавчої влади.
Стаття 128. Органи
місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення,
які є обов’язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів
їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються Головою обласної державної
адміністрації у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Стаття 129. Права
місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Стаття 130. Інші
питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності
органів місцевого самоврядування визначаються законом.
Розділ X
(ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ)
Стаття 131. Конституція
України набуває чинності з дня її прийняття.
Стаття 132. Використання
існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних
військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними
договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.
Стаття 133. Закони
та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними
у частині, що не суперечить Конституції України.
Стаття 134. Законопроект
про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України
Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного
складу Верховної Ради України.
Стаття 135. Законопроект
про внесення змін до Конституції України, вважається прийнятим, якщо на наступній
черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини
від конституційного складу Верховної Ради України.
Стаття 136. Закон
про внесення змін до Конституції України в обов’язковому порядку затверджується
всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.
Стаття 137. Конституція
України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав
і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності
чи на порушення територіальної цілісності України.
Конституція України не може бути змінена в умовах
воєнного або надзвичайного стану.
Стаття 138. День
прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.
