Багато галасу з нічого – саме цією назвою однієї з кращих комедій Шекспіра можна охарактеризувати американський фільм, який невідомо за які заслуги нахапав стільки европейських і америкосних відзнак, -- „Горбата гора”.

Енґ Лі може і гарний режисер, але цей фільм не є ні його, ні тим більше кінематографічним шедевром. В ньому багато внутрішньоамериканських проблем, при чому давніх – шістдесятих років минулого сторіччя (проблема гомофобії) та чисто жіночий погляд на проблему чоловічого кохання. Саме тому і жінки виглядають добре і переконливо (акторки грають соковито, багатогранно, емоційно, їхні емоції зрозумілі з контексту).

Герої-чоловіки грають невідомо що, контекстуального наповнення просто не існує – любові там і близько немає. Є жорстке порно на початку і незрозумілі страждання протягом фільму (чи то пак протягом 20-років життя героїв).

Енґу Лі варто переглянути „Погане виховання” Альмадовара чи трилогію Пазоліні, чи „Мій штат Айдахо” Ван Санта, чи „Табу”, чи „Облом”... Інакше не було б картонних сліз, картонної гри і картонних почуттів.

Та й фільм відверто занудний.

Провінційна гамерика – вже була в американськім кіні – і не є чимось видатним.

Вдалий епізод з відстоюванням героєм своєї чоловічої гідності (знак -- телевізор) є рімейком з „Краси по-американськи”.

Але „Краса по-амерканськи” – геніальний фільм – тонкий, сильний психологічно і філософськи наповнений, де латентний гомосексуалізм ледь-ледь прописаний, але він стає трагічною рискою у творі, чудові сімейні ескапади (знаки – тарілка, диван тощо).

Енґ Лі запропонував нам відверту туфту по-амерканськи, яку американська пропаганда перетворила в кіноподію. І дарма.

Двічі дивитись цей фільм – все одно, що тяти собі серпом по яйцях.

От.