Петро Перець був сумирною людиною .  Так думали про нього ближні. Сам він так не вважав і його зазвичай кисла, невиразна мармиза  блискуче  маскувала  натурального тирана глобального масштабу. Це в думках. А думав він завжди,  вважаючи це єдиною розрадою  нездари, що не приносить додому доста грошей. Голова ж мусить чимось займатись, якщо вона справді є.  Років п’ятнадцять він длубався в старій дукарській машинці, пишучи тексти про одне і теж. Машинка зламалась і з ласки потомків Петро дірвався таки до коип’ютера  і навіть почав лазити по інтернету. Його дивацтва перейшли всякі межі, а його твориво почало приваблювати столичних розумників, які знічев’я шукають провінційного  лоха,  аби щось дике задарма писав, поки вони п’ють пиво. Дехто з них любив коньяк, як от пан Роман, меткий молодик з неабияким літературно –політичним хистом, але про це згодом.

 Петро знав, що він таки лох  і  ставився до цього факту як до власного життєвого експерименту над  суспільством.  Нас вчили філософії  на фразі : «Жити в суспільстві і бути вільним від суспільства – неможливо.» А лох почувається вільною людиною завжди, особливо, якщо він законспірований інтелектуал.  Вільна правдиво людина, яку політики турбують тільки  питаннями щодо участі у виборчій комісії, а членство в партії має бути символічним, щоб була нагода під паскудний настрій  занести в  в їхній офіс заяву про складання повноважень члена.  Навіщо неживі партії, якщо лох-інтелектуал  сам може бути за цілу організацію в екзині. Він природжений імітатор і, власне -це те, чим варто наповнювати справжнє  життя порядного лоха. Це круто, В цих думках Петро заповажав себе дуже, а особливо після перегляду закордонного фільму з назвою «Імітатор» . Він зрозумів, що може все, але не на рівні  академіка. Навіщо колекціонувати дипломи, якщо ти розумний лох, покликаний задарма дивувати світ?  Якщо над усе  любити власну особу, кращого способу  влаштування паралельного життя не знайти. Петро лох-професіонал і йому байдуже яка там надворі криза. Він може задурно писати  по три статті в тиждень і  готувати собі на роботі обід  за гривню в день. І організм його якийсь особливий, невибагливий - плавно набирає чи скидає жирок залежно від якості хавчика. Класний чувак зсередини! Йому ніхто не потрібен у його власному світі. Він ходить і думає, може їхати на китайському мопеді і думати, а на власному городі  думається найліпше і  швидше спливає  час. Отак і сьогодні…

 Раптом  подав голос мобільник. Так і є, телефонує Роман, той, що полюбляє коньяк, політтусовки  і  приколи надурняк.

-          Що робите пане Пегець? – голос спеціально картавив «р» - Як спгави?

-          Роздумую чим би зайнятись, - промовив Петро і його вкололо оте  противне картавлення  з натяком. Вирішив підіграти, для іімітатора це запросто.

-          А ви знаєте, що Вас розшукує кандидат в президенти за наклеп?

-          Не знаю… А що справді? – знав, що це прикол, але чим чорт не жартує, зважаючи на особу кандидата…

-          Та ні , це жарт.

-          А  що ви поробляєте? – Петро спокійно лютував і вирішив  якось відомстити Романові за оте «г» і  чекав , що Роман  скаже перед тим, як складе свого  дорогого молільника і акуратно запхає у внутрішню кишеню дорогого піджака.  Жартує отак, молодо і противно, а Петрові зараз горбатитись на городі і тамувати радикуліт роздумуванням про всякі дурниці.  

-          Та їдемо в машині  на агітацію! Іване. Подайно оте в гарній пляшці, та обережніше, он зустрічна мчить!- мовив до шофера. В трубці щось гикнуло, дурнувато пискнули гальма, затим  в слухавці   щось бахнуло і  ніхто вже не говорив..

Петрові стало не по собі, екстрасенса він імітувати ще не навчився. Хоча вчора  щось схоже «прорізалося». Після довгої мовчанки таки  запросив його до співпраці відомий медійник старої формації,  більш відомий як класний митець народного жанру. Пропонував  участь в проекті і наостанок обізвав «людиною від Бога». Петрові стало якось не по собі,  думками передчував невідступний  безпросвітний клопіт. Це ж треба винайти гарантовано вірний спосіб зробити людину лохом – сказати, що він від Бога! Яке фарисейство!  А всі решта від кого?  Господар поважно провів Петра  до самих дверей, умудряючись весь час залишатись десь далеко позаду. Нервуючи від  сугестивного тиску  в  потилицю, Петро подумав собі, щось зле і взагалі пожалкував затим, що приходив. Лише за воротами, поза полем довбаю чого психовпливу артиста, чомусь подумав про гроші. Треба мати бізнес - так радив артист. Тоді  і  книжку можна видати, і  наші політики заповажають…Вибори ж! Згадавши про гроші, усміхнувся якось зморено і водночас пихато,  відразу ж відігнав геть паскудну корисливу  думку-злодійку. Так треба, щоб не псувала щастя  самовдоволеного  лоха. Спокій  душі важніше!