Роман Галини Вдовиченко «Пів'яблука» дає нам можливість порозмислити про плюси а мінуси журналістської праці для письменницької роботи. Журналістика має свою специфіку, а робота в ґазеті накладає на письмака свій негативний відбиток.

Роман Галини нагадує номер «Високого замку», де кожної тварі по парі. Тут і історична довідка, і світська хроніка з міщанськими деталями, і шматок інтерв'ю з реальним письмаком, і історія з дитиною, і історію з примиренням колишнього подружжя, і реклямний бльок, і…

Але попри те в авторки є художній талант письменника. Про це свідчать вдалі образи, деталі, порівняння, епізоди – «На відміну від цигарок з їхнім хамським запахом, розпалена файка має королівський шлейф і схожа на доглянуту жінку з витонченими манерами: присутність і одної, і другої неможливо не зауважити», «одним людям більше вдається перша половина життя, іншим -- друга», «річки Зелем'янки», «Довіра зобов'язує», «таксист, приїхавши за викликом, повідомив: «Їхав на ваш сміх»», «за свою увагу вона вимагала уваги у кілька разів більшої», «-- Люблю свого чоловіка. – Люблю запах мужчини», «категорія понтовиків», «молоді мами з нетерплячими малюками», «Для чого ліпити весь сир в один вареник?», «на дворі мороз – аж у носі липне», «Маґда всю дорогу молила Бога про допомогу реалізувати те, що вже здійснилося в її уяві», «головне проходить крізь пальці, залишаючи у долонях дрібні піщинки незначущості та другорядності», «Не поспішай, бо не встигнеш», «Львів – місто, оповите таємницею, зі своїм ритмом, місто, яким хочеться гуляти неспішно, бо воно розраховане на крок», «вільна людина вирізняється передусім бурхливою енергією. Квола людина не може бути вільною», «є якісь зовсім інші енергії, які приводять в літературу», «говорити про літературу – це брехати постійно», «Кажуть, письменник – майстер слова. Неправда. Він раб свого слова, він йде за ним, він слабший за своє слово. І чим кращий письменник, тим менше він відповідає за свій твір», «Ніби гаряча жінка зійшлася з сонним втомленим чоловіком, у якого на цей вечір були інші плани», «львовотерапія», «рівнина зі слів», «не дозріваючи до дій», «пройшлася порохотягом по кімнатах».

Кумедно виглядають пояснення питомо українських слів у зносках – це дурість чисто видавнича. Таке враження, що видання розраховане на повних ідіотів, що не тямлять української мови.

Але роман – це вдалий монтаж. Зав'язка, фабула, розв'язка. Характери, їх розвиток, діалоги, єдність у протиріччі. Авторка не тямить, де в неї розпочинається дія а де закінчується. Епізод з дитиною і епізод з'ясування стосунків колишнім подружжям – ключові в романі, але, на превеликий жаль, не на своєму місці. Тобто є кістки, нема художнього м'яса.

Ґазета відріжняється від книжки тим, що вона одноразова. Добра література такою бути не сміє.