Гнат ХОТКЕВИЧ – знаний український письмак, який відверто писав про все, за що не брався. Короткий роман «Авірон» -- не виняток.

Розпочинається він у стилі біблійного ритму і спрямовує читача у русло жидівського поважного серйозу. Щось подібного маємо у романі італійського письмака Альдо Палацескі «Сестри Матерацці», де прозовому зачину позаздрив би і сам Бальзак, проте далі письменник дає зовсім інший ритм, але досягає великої художньої глибини за рахунок контрасту між помпезністю і мінімалізмом.

Хоткевич дивиться на світ  біблійного міту очима юного Авірона – чистого, світлого і  відкритого до світу і світла світу – «Він так любив його зараз, так безконечно любив!».

Біблійний стрій оповіді вражає глибиною і поважністю: «раби загубили господина, і душі їх здіймали бунт», «кожному приємно було знати, що його Бог такий сильний, такий могутній», «складайте мені вівтар із землі», «Коли ж сонце зійде над ним й тоді він умре – умре й той, хто вбив його».

Але Хоткевич має на увазі політику, її облуду, її нестравність для громадян: «щось відбувалося; може, й велике, може, й святе, та коли ж тут нічого не було ані видно, ані чути, -- і поки та святість доходила сюди, минаючи тисячі спітнілих людських тіл, проходячи через тисячі розкритих на спеці ротів, то з неї вже нічогісінько не зоставалося, і вона тут була вже байдужістю і обов'язком». Головний рушій світової політики – сумнів: «не хотілося виходити з того запашного саду на повний куряви й сміху життьовий торг. Сумнів – це ненажерливий змій. Йому даєш руку – він хоче серце, йому даєш день – він хоче життя». Автор розуміє суть політики – «очі горіли вогнем задоволення влади», « не маючи дороги вперед, забувши дорогу назад», «ніколи не могли знайти, бо це говорила кожна душа сама собі», «сонце розпалювало серця», «І тому тепер забули вони серце в грудях», «І не було тут людей, тут були тільки – меч і жертва», «всі зайняті були роботою своєю, а мудрі – мудрістю своєю».

Авірон разом з читачем крок за кроком осягає мудрість політики, проте і для нього і для читача розв'язка цілком несподівана, карколомна, ґвалтовна – все гра, все неправда, все для простаків. Всю глибину хазарської облуди Гнат Хоткевич передає так: «Треба лише розуміти дух народу і впору приходити до сповнення менших його бажань, а тоді він сповнить велике твоє бажання – бути вічним твоїм рабом!» -- «І знов старі реготали здоровим, дужим сміхом міцної старості».

Вивершується роман дивовижно – ба навіть біблійно: «Небеса мовчали… як мовчать до цього дня».

Силу роману Хоткевича «Авірон» важко переоцінити. Він стоїть обіч таких видатних творів нашої літератури, як «Викинуті українці» Олени Пчілки, «Слово про Мойсеїв закон і божу благодать» Митрополита Іларіона та «Сотворення світу» Івана Франка.