Бостон – Лондон – Париж. Салони, театри, майстерні, розмови – ось про що ся проза. 
Але все своєю чергою. 
«Европейці» (The Europeans). В цьому творі автор показує двох англійців – брата а сестру – які прибувають до Америки провідати своїх родичів і – можливо притьмом – влаштувати своє життя. характери у них ріжні – і результат теж. Автор у своїх ремарках добре показує свою прихильність до юнака на противагу його чарівній сестрі: «чи то гладила, чи пригладжувала кучерики, що вибивалися з зачіски», «поволи провів кінчиком язика по нижній губі», «при безперечній схожості зі сестрою, набагато за неї досконаліший», «його верхню губу прикрашали невеличкі пухнасті вуса, які начеб підняло догори легким повівом постійної посмішки» 
Вони європейці в усьому, бо відчувають «навіть на цих гучних вулицях запах землі і дерев у цвіту», «це країна надвечір'їв». Ріжниця між американським а англійським у цьому ось епізоді: «-- Ви самі мені подаєте? – виголосив він. – Так прислужують тільки богам. Гертруда сама подавала з'їжу багатьом людям, але ніхто з них не казав їй нічого подібного». 
Мислення автора роману парадоксальне аж до деякої штучности в діалогах. Але, можливо, це традиція тогочасної вишуканої розмови. 
Генрі Джеймс доходить протягом творення своїх «Европейців» до певних не прописних, але вагомих і доречних істин: «що таке життя без завіси?», «не завше можна говорити все», «У жінки ніколи не вартує запитувати дати», «Подекуди ми вказуємо іншим шлях, яким самі не годні простувати», «ваша вірність – докір моїй непостійності», «Коли людина щаслива, ні про який втрачений час не може бути й мови», «ти мовиш про щастя, що засноване на відчайдушних зусиллях», «Спиратися на розсудливість не вельми приємно, це щось убивчо пласке. Ліжко без матраца», «щастя – бути життєрадісним». 
Вивершується роман цікавим образом – «Европа значно більша за Америку». 
Ворочок листів. (A Bundle of Letters). Дуже добра річ – компактна, оригінальна формою і повновода змістом. Кілька ріжних характерів силою випадку збираються в один час ув одному місці і пишуть листи до рідних чи знайомих. Читач начеб читає ці чужі листи. Змонтовані вправною рукою доброго белетристи. 
Клубок пристрастей, характерів, націй – це просто супер. Жодної легковажности чи штучности у цьому короткому романчику просто не є. 
«Вашингтонська площа». (Washington Square). Вельми добротний художній рівень. Вищі сфери, але вже американські: «Людина, що не тямить мислити, не здатна творити добро», «За таким красивим словом утаємничиться некрасиве поняття», «талант помилятись», «він мав рацію навіть тоді, коли помилявся». 
Зіткнення двох самолюбних характерів – і крах обох. Тато боронить доньці мати свій світ і свою любов. Гроші і статки – ось що головне. Чужа воля, що тяжіє над особистістю – ось тема цього роману. Цікаво спостерегти розвиток інтриги ув часі. Хто має життєву рацію, а хто ні і чим ця життєва відріжняється від художньої – вирішувати має читач, кожен зокрема і кожен для себе самого. 
Хоча автор студений і однозначний у фіналі твору – «Цей чоловік колись був для неї всім, а тепер він для неї ніщо». 
«Облога Лондона». (The Siege of London). Блискучий роман про ріжницю культур, про суспільну репутацію і прогнилість так званих вищих сфер, про бруд духовний у цих так би мовити сферах. 
Автор влучний, нещадний, вигадливий і безбожно талановитий: «п'єса схожа на обід, сервірований помийницею», «Ранчо і копальні спороджують відчуття надійности», «-- Чому ви прагнете стати іншою? – Тому, що все стало іншим», «вона могла все, що завгодно потрактувати як обітницю», «вихованість розпочинається вдома». 
Пора сего письмака перенести на благодатний український ґрунт. Але дарма волати до лінивих українських видавців а драгоманів.