Леся Українка не любила творчість Івана Нечуя-Левицького. Степан Процюк всю українську класику порубіжжя має за сентиментальну і не вартісну. Анатолій Дністровий взагалі всю українську літературу гамузом викинув би геть, бо йому до душі література світова – без української.

Роман Нечуя-Левицького «Поміж ворогами» 1893 року розвіює ці упереджені розмисли як порох на вітрі.

Дивовижно, але роки не владні над цим літеплом прози. За більше ста років з часу написання і оприлюднення роману він мав би стати архаїзмом, трухою, піском часу. Ан ніт – майстерність автора, його живі характери, його вічні психологічні взаємопоборювання, його чудовні пейзажі і розкриття самої суті капіталістичних відносин роблять сей роман напрочуд актуальним і вартісним.

«Поміж ворогами» -- се не тільки і не стільки назва, як метафора бездумної ворожнечі поміж людьми однієї нації і однієї крові. Амбіції, гординя, емоції взаємознищують обидві сторони конфлікту. І кожен, хто має здоровий глузд і розмисл, стаючи поміж ворогами, спалюється дотла, не маючи від того жадного пожитку. Основною зброєю «поміж ворогами» є слово, яке може тішити, улеславити, доносити, розвінчувати, знищувати, спалювати дотла. Найкрасномовнішим тут є епізод у церкві, де у Ваті бореться любов до свого принца зі згадкою про його нищівний вираз «хай її задні візьмуть» -- цитата з «Івасика -Телесика».

Іван Нечуй-Левицький тонкий художник, що дає відчути читачеві увесь огром радості від відчуття глибини української природи («з супротилежним затіненим берегом», «коло дрімаючого берега, дрімаючої в вечірньому світі води», «дотлівав вечір», «олеандри цвітуть так, що й листя не знать», «в зелених пологих городах»), української мови(«сонце кидало пучок проміння в двоє вікон», «нори, проточені кротами та мишами серед глухої кропиви», «ладен напхом напхати», «хапком», «пірнули в страшну піскувату хмару», «запрохані гості», «попід поручатами», «чубонаминайка», «полаялись на смерть», «анцибори», «вподовж», «в хаті присутніють», «спотання кинувся», «дляво», «політниця», «сійба», «добрим спотикачем», «випивачки», «в смак наївся»), українських характерів («Лице о. Артемія неначе виглядало з якогось курінця», «ЇЇ повна фігура сповнила нешироке крісло», «почав думати мріями», «радими очима»).

Персонажі роману – це вагомі українські типи, живі характери, які рухають сюжет твору (а ширше – українську історію). Кожен тямковитий українець має ріжні шляхи до розвитку: батько Фесі – це один шлях до достатку – чесний, працьовитий; писар – то щось зовсім інше. Показує автор цілу галерею священиків – захланних, блатних, відсторонених від суєти. Показує він і порожнечу багатьох позірних патріотів (Ватя, Леонід Семенович) – людей неглибоких, патріотів сливе книжних. А як він тонко знущається над «парадом вибору професій» Ваті і Антосі – ці картини варті щонайбільшої похвали, бо показують порожнечу в усій її порожній всеохопності і непродуктивності.

Дуже цікава лінія жидівства у цьому романі – красномовна, містечкова, однозначно чужорідна українському характерові і світовідчуттю: «Жиди виглядали з крамниць і дивувались», «в жидів розпитав про ціни на хліб та про всяку всячину», «Чи то пак жид! Трохи не перехрестився за жида. Та вже де він буде на тім світі, -- там і буде», «Жиди великі брехуни», «жидів постягав з бебехів».

Характеристики автора влучні, пружні, а мова героїв випукла, красномовна – «летів своєю усією особою», «тихі очі», «щільно поцілувався», «поклав свої здорові кулаки на обох колінах», «його млин молов на порожній камінь», «замовкла, неначе увійшла думкою в саму себе», «діти на мішках мріли в сутінках», «великодні очі», «він в такі години думав голосно», «Про мене, криши мені в рот», «глянув на жінку широко розкритими злими очима», «розпустив медом свій голос», «помордаса вхопиш», «Що з того, що він багатий? Він багатий для себе».

Змагання православ'я а штунди було актуальним і понад сто років тому на українських теренах. А ще -- одвічне мотто баришників і легкоступів своїм і чужим життям -- «гроші люблять гроші»

Безперечно, «Поміж ворогами» варто видати масовим накладом, бо це жива українська проза, яка принесе і насолоду, і розуміння українського світу, і дасть світло радості і перспективи в душу кожного українця.