З одного боку ставлюся з повагою до художнього смаку Івана Андрусяка і Юрка Бедрика, які в один голос свідчать, же поезія Маріанни Кіяновської вартісна, проте якийсь чірвачок недовіри все ж таки мав місце.

Але той чірвачок здох при першім же вірші з книжки «Звичайна мова». Звичайно, назва не вельми чуйна, а то й геть неправдива.

Є у книжці і достатньо порожні речі, і не обов'язкові, а то й відверта самопародія.

Але мову поведу не про те, а про то, що є вартісного у цій поезії:

1. Уміння авторки передати психологію явища ув образах: «отрута у в'язниці солодка й така що пахне димом і порохом нікотин нікому не каже справді нікому про голод посеред ока цигарка це гра коли проціловуєш єдину розвагу в неволі є полум'я потім дим подробиці попелу дрібниці», «тоді розходяться кожен ближче до тіла свого покійного свого спокійного тіла», «і жінці тоді вночі вже не так холодно як насправді», «божевільна у скверику уявляє себе жінкою спитай у неї як мене звати спитай як звати тебе слова свідчать супроти одного іронія голосу без опори в просторі голос без опору».

2. Достатньо вартісні і зримі сентенції знову ж таки у вигляді образів: «дим пахне солодко там де вмирають», «із бджоли вийнято жало жалю от ми і вмерли», «боюся отже існую», «Звичайно, легше умерти, Але хіба це легше?», «все згорить все залишиться».

3. Вірш як ритм розуміння людини і того, що поміж двох людей сам-на-сам: «якщо ти не бачиш листя значить іще не осінь значить іще не страшно в тебе на грудях спати значить іще можливо…», «сонце якому не вільно заходити у кімнату було ночувало в тобі».

4. Глибинне розуміння своєї творчості як співтворчості з Богом, самоусвідомлення поезії як молитви: «мій вірш у моїй пустелі мій Господи тільки моя піщина таке смирення не приходить відразу», «вимовлю вивірую», «поезія судома судин неосудна як кожна хвороба коли найважче любити і не любити найважче».

5. Вагомі візерунки звукопису, який працює на художність того чи іншого твору: «то не ділай на двох не діли ні в неділю ні присно не далій не віддалюй віддавши», «ніхто хто не бачив», «а по голосу ішов поголос».

6. Розвиток образу у своїй злютованій логіці: «і риби черствіють покладені між сухими хлібами. Аж ліс постає з висушеного хмизу кісток, що попадали просто неба і просто сонця», «танцюватимем дощ», «люди народжуються в садах інакшими», «коти злизують молоко з місяця».

7. Достойність верлібра – не зайвість кожного слова і займаність водночас: «віщуючи зиму і кожну з ним після неї і сірі підпалини вітру іду до криниці під воду в криниці не можна кричати і слухаю кожен ковток у тебе у грудях на людях ти пив і мовчав», «тоді як ти зненавидів жінку з дитям дитя жінку в твоїх легенях віск на воді».

Її поезія – річ небуденна, то правда. Негаразди як хвороба росту облетять як листя восени, і лишиться тільки чисте, високе і світле.