Поки українські письменники роздумують про цнотливість української нації, дебатують присутність-відсутність сексу і матюків у прозі для дорослих, світова література семимильними кроками шокує до відвертості, жорсткості, життєвої правди.

Се потверджує і «Порнографічна поема» -- роман американського письмака Майкла Тернера.

Він зроблений у стилі, що дуже нагадує щось середнє між синопсисом фільму і допитом без пристрасті.

Авторові вдається пройти тонку лінію між порнографією і психологічним її поясненням. Він дає море визначень – тонких, влучних – природі людських відчуттів, природі людських понять і порозумінь зі світом – «Цікавості нам вистачало. Як і творчої уяви», «Як мені остогидло угадувати», «сухенькі поцілунчики», «дім трусило від кроків».

Майбутнє – за бісексуальністю, наголошує автор своїм твором: «Бачу дівчаток з муфтами, мені ніколи з ними не пограти. Бачу хлопців у шапках-півниках, з ними мені теж нічого не світить», «Я, безперечно, кажу про хлопчиків, до котрих себе долучав. У нас з дівчатками контраст найрішучіший. Більшість із них до того часу уже молоді жіночки. А якщо вони ще не молоді жіночки, то їх захищає байдужість молодих жіночок. Більшість хлопчиків – поза татеві, по суті, діти. Є молоді чоловіки і молоді жіночки… але у восьмому класі дуже багато хлопчиків».

Він дає можливість читачеві прослідкувати розвиток психологічного навернення до сексуального життя, але при цьому говорить не про тваринне – технічне – зовнішнє, а про посутнє – чуттєве – внутрішнє: «Голоси здаються позастатевими», «я вторкаюся в себе», «щось прорвалося з глибини», «я майже відчуваю її мислення», «я знаходився на тому етапі життя, коли відчайдушно прагнув твердої визначеності», «Я був абсолютно щасливий в собі всередині. Це було колосальне вивільнення!».

Автор у порнографічному за назвою творі говорить і про вічне («сріберне світло породжує найтемніші тіні», «лікувала мовчанням», («Пощо згадувати минуле! Тим більше говорити про нього», «Відхід у себе – не вихід», «Я подивився на цю купу одягу і подумав: ось що залишається від людини, тіло якої щезає без сліду»).

Можемо бути за це йому тільки вдячні, бо «Де ми? Ми у мене в серці».

Шкода, що сей роман ще не знайшов свого перекладача (видавця) в Україні. Він вартий того, аби україномовний читач потішився ним.