Коли побачив книжку Вячеслава Крєдісова з фальшиво усміхненим автором на обкладинці «Вершини і провалля Вячеслава Кредісова», що побачила світ в серії «Гроші! Влада!Слава!», мав неприємне враження. Мажор, ґлямур etcetera.

Цей перший порух можна зрозуміти: коли бачив цю фальшиву посмішку на ділових перемовинах, цю ламану українську, це лисяче заглядання в очі, це самозакохане самолюбування своїм статусом, цю абсолютну порожнечу в результаті, мимохіть перекладаєш це все на книжку.

Проте книжка відлежалась, нехіть десь проминула, і ти читаєш цю дистильовану російську, починаючи розуміти суть цих київських космополітів, що мають себе за українців, але не мають Нації, не мають єства, не мають коріння.

Диво дивне, проте Кредісов масно цитує світових класиків, російських, а з українських згадав тільки Сковороду.

Його книжка вельми повчальна – і тюремний досвід, і досвід бізнесу.

Красномовним є і коло його суспільного спілкування – всі вони такі ж космополіти, як і він. В цьому і криється таїна їхнього неуспіху в Україні. Нація настільки потужна, що вона не дає реалізації неорганічним для себе істотам. Істоти не мають совісті, стриму, родової тривкої основи. Кредісов каже, що чемно заробив свої мільйони. Десь я вже це чув. А, від Ігора Шевченка. Поки ми слухали його теревені, він у нас вкрав ідею і створив «Українську громаду». В Україні сьогодні ніхто не може чесно заробити великі гроші. Ніхто.

Патос Кредісова про його працю в команді Гриценка в міноборони розвіює дійсність – сьогодні опоненти Гриценка тицяють його мармизою в діяльність Кредісова: неси за цього діяча політичну відповідальність і не йди в президенти. Степанович понурює своє вічно засмучене лицьо і не менш понуро мовить: я не знав, він прийшов на якусь конференшку в центр Разумкова і…

Мовчить Кредісов про те, що з Світланою Зоріною давно розлучився, що записував свої статки на неї, і коли запахло тюрмою після міноборони втік за кордон, що Світлана продала свою книжкову мережу полякам і вийшла заміж за посла Горватії в Україні, отож – тимчасово керує культурою в Києві, а далі – пурх, і прощай немита Україно…

Мовчить Кредісов і про суть виборчої кампанії «Нової генерації» зразка 2002 року. Пам'ятаєте Юрія Рамазановича Мірошниченка і 20 кліпів з останнім «Геть старих пердунів»? Креатив.

Мовить Кредісов у своїй книзі про Бога, про суть життя, але його особиста суть – порожнеча. Він космополіт, гроші для нього не пахнуть, у нього нема українських цінностей, він не тямить мови, культури, йому байдуже, де жити, були б «гроші, влада, слава».

Щастя України, що такі от як він вже непоквапно відходять геть у минуле.

Дай Боже.