З перших рядків поезії Діани Будніченко, авторки книжки «Весна скрипить», сочить щира відвертість і впевненість у правоті своїх слів. Це потверджує вірш «Невловима»: «Я не буденна, вежа неприступна. Та ти це знаєш. Нащо ж я кажу?»

Авторка має сміливість висловити свою філософську думку щодо Корану у вірші «Неграфоман»: «Чого не знайдеш у Корані, А саме – гідності свічу». Але з нею можна не погодитись.

Про сердешних амурів вона пише у таких рядках: «Я сплю. Не буди. Твої стріли амура, Шукаючи душу, поцілили в бік!» Потім стверджує: «В життєвий клубок заплітаючи нитки. Та це буде завтра. Я сплю. Не буди». Отже, вже набуто життєвий досвід.

Вірші Діани ліричні, романтичні, її сучасна поезія суттєво відріжняється від класики. Розкутість притаманна усім її віршам. Меланхолія а навіть драматичність теж їм не чужі: «Я хочу спалити Всесвіт. Так просто. З легкої руки.», «Тиша і спокій. А листя в маю Труситься споєне ртуттю». Чому саме у маю, а не в травні, треба запитати ув авторки. Вона бачить цей світ отруєним, фальшивим, але життєстверджується у пошуках істини.: «І ртуттю сповнився азот», «Свинцеве сонце устає, І будить сонне місто».

Поезія Діани – це процес становлення душі, характеру, сили духу. З глибин самотності вона дістає слова: «На серці жаба – всілася і тисне, А на вустах – чи глузи, чи сльоза».

Хочу побажати молодій поетесі творчих успіхів та злетів. В наших руках все, тому не маємо опускати руки. Цей ілюзорний світ, який ми створюємо, найкращий. Треба тільки вірити в себе.

Уїна ПОПЕЛЬ

Діана Будніченко – вельми кумедна літературна особа. Її духовний наставник Олекса Ганзенко уявив себе великим Майстром, ба навіть Вчителем і змусив це мале здібне і не безталанне дівча до літературного самоглумства. Назвати книжку поезій «Весна скрипить» і намалювати на обкладинці клітор може тільки повний кретин, що не має ні художнього смаку, ні самоіронії. Але це вияв глибокої поверховості авторки, яка паношиться і цікавиться тільки собою в літературі. Шкода таланту.

Максим з ТЬОТЬОЇВА